| Статистика |
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
|
 |
Главная » 2015 » Май » 22
Волынь (Луцк) 2005
 |
| Слева направо, верхний ряд: Александр Долиняк (масажист), Роман Жерш, Эрнест Сианкам, Саша Митич, Ярослав Хома, Марко Девич, Миодраг Джудович, Таави Ряхн, Сергей Нагорняк, Сергей Чабан (тренер вратарей). Средний ряд: Валерий Кривальчук (врач), Виталий Неделько, Душан Попович, Харрисон Омоко, Александр Тришович, Александр Гуменюк, Василий Сачко, Здравко Шараба, Бронислав Крунич, Ян Золна, Дмитрий Кварцяный (тренер). Присели: Владимир Дикий (тренер), Марцин Новак, Вадим Панас, Владимир Ковалюк, Виталий Кварцяный (главный тренер), Петр Кушлык (старший тренер), Владимир Гащин, Корнел Бута, Борис Чеботарь, Майкл Алозие, Алексей Хвесик (администратор). |
|
Волынь (Луцк) 2004
 |
| Верхний ряд (слева направо): Виталий Неделько, Роман Жерш, Александр Лужанков, Гоча Трапаидзе, Камал Гулиев, Александр Гуменюк, Ян Золна, Евгений Назаров, Дмитрий Трефиловский, Владислав Снежко, Роман Коц, Юрий Никитенко. Второй ряд: Николай Марцинюк (водитель), Петр Кримнюк (водитель), Александр Долиняк (массажист), Владимир Дикий (тренер), Сергей Чабан (тренер вратарей), Виталий Кварцяный (главный тренер), Виктор Шелыгин (начальник команды), Степан Павлов (тренер), Сергей Линников (администратор) Валерий Кривальчук (врач), Алексей Хвесык (администратор). Присели: Миодраг Джудович, Харрисон Омоко, Таави Ряхн, Борис Чеботарь, Сергей Ковалец, Тарлан Ахмедов, Владимир Гащин, Алексей Савинов, Эрнест Сианкам, Урош Милосавлевич, Александр Тришович, Виталий Ланько, Василий Сачко, Саша Митич. |
|
Волынь (Луцк) 2003
 |
|
«Волынь» (Луцк), 2003 г. Полуфиналист Кубка Украины, обыгравший в сезоне киевское «Динамо» и дважды донецкий «Шахтер». Слева направо, верхний ряд: Виталий Неделько, Виталий Розгон, Олег Федюков, Станислав Дяченко, Камал Гулиев, Джахангир Гасанзаде, Александр Гуменюк, Эрнест Сианкам, Любомир Гальчук, Василий Сачко, Юрий Никитенко. Второй ряд: Николай Марцинюк (водитель), Александр Долиняк (масажист), Валерий Кривальчук (врач), Алексей Хвесик (администратор), Дмитрий Кварцяный (тренер), Михаил Перегинец (тренер), Виталий Кварцяный (главный тренер), Степан Павлов (тренер), Петр Кушлык (старший тренер), Виктор Шелыгин (начальник команды), Владимир Дикий (тренер), Сергей Чабан (тренер вратарей), Сергей Линников (тренер по физподготовке), Петр Кримнюк (водитель). Присели: Роман Жерш, Самир Алиев, Сергей Кривый, Вадим Панас, Сергей Гончаренко, Юрий Дудник, Валерий Кривенцов, Ярослав Комзюк, Владимир Гащин, Борис Поляков, Андрей Соколенко, Андрей Конюшенко.
|
|
Волынь (Луцк) 2002
 |
|
«Волынь» – чемпион Украины в І лиге, 2002 г. Слева направо, верхний ряд: Владимир Луценко, Сергей Гончаренко, Александр Столярчук, Сергей Кривый, Юрий Дудник, Сергей Гордун, Виктор Мацюк, Ярослав Комзюк, Виталий Розгон, Владимир Гапон. Второй ряд: Юрий Никитенко, Владимир Стрижевский (тренер), Валерий Кривальчук (врач), Леонид Бакай (тренер), Петр Кушлык (старший тренер), Виталий Кварцяный (главный тренер), Виктор Шелыгин (начальник команды), Александр Долиняк (массажист), Михаил Перегинец (тренер), Алексей Хвесик (администратор), Дмитрий Кварцяный (тренер), Роман Нестеренко. Присели: Василий Сачко, Андрей Писный, Вадим Солодкий, Юрий Кондаков, Владимир Гащин, Любомир Гальчук, Дмитрий Топчиев, Олег Федюков.
|
|
Волынь (Луцк) 2001
 |
|
«Волынь» (Луцк), 2001 г. Слева направо, верхний ряд: Дмитрий Топчиев, Игорь Малыш, Олег Федюков, Андрей Писный, Кахабер Дгебуадзе, Юрий Полищук, Вячеслав Голюк, Роман Бальчос, Виктор Четин, Роман Нестеренко, Сергей Бурковский, Дмитрий Коренев, Леонид Бакай (тренер), Валерий Кривальчук (массажист), Сергей Хвесик (администратор), Богдан Грейда (врач). Средний ряд: Виталий Кварцяный (главный тренер), Петр Кушлык (старший тренер), Юрий Дудник, Олег Собех, Сергей Кривый, Дмитрий Трефиловський, Вадим Солодкий, Андрей Петров, Станислав Дяченко, Виктор Шелыгин (начальник команды), Владимир Стрижевский (тренер), Дмитрий Кварцяный (тренер), Алексей Хвесик (администратор), Сергей Линников (тренер по физ. подготовке). Нижный ряд: Александр Столярчук, Сергей Соботович, Альберт Шахов, Василий Кохановський, Владимир Луценко, Сергей Гордун, Дмитрий Гуменяк, Владимир Гащин, Ярослав Комзюк, Роман Огнев, Виктор Якушев, Владимир Бобылев
|
|
Волынь (Луцк) 1996
 |
|
«Волынь» (Луцк) в Замке Любарта, 1996 г. Слева направо, верхний ряд: Сергей Хвесик (тренер), Иван Яхновский (врач), Виталий Кварцяный (главный тренер), Владимир Кабанов (тренер), Андрей Гайдук, Николай Сыч, Евгений Михайлив, Вадим Солодкий, Руслан Никитин, Анатолий Тимощук, Александр Иванов, Виталий Шевчук, Александр Котик, Владимир Уштан, Олег Федюков, Олег Мозолюк, Владимир Марчук, Владимир Мудрый, Юрий Самошкин, Николай Марцинюк (водитель), Валерий Кривальчук (массажист). Нижний ряд: Сергей Богунов, Владимир Дикий, Владимир Масорец, Александр Мальованый, Роман Михайлив, Владимир Гапон, Дмитрий Кварцяный, Юрий Круковец, Ярослав Хома, Андрей Федецкий, Сергей Сухарев
|
|
Волынь (Луцк) 1990
 |
|
«Волынь» (Луцк), 1990 г. Верхний ряд слева направо: Роман Крищишин, Владимир Мозолюк, Владимир Антонюк, Павел Филонюк, Николай Слука, Олег Федюков, Валерий Кривальчук (массажист). Второй ряд: Николай Марцинюк (водитель), Михаил Бурч, Анатолий Полищук, Владимир Дикий, Владимир Воротеляк, Геннадий Шухман, Сергей Гусев, Сергей Калахан (врач), Сергей Круковец. Присели: Андрей Федецкий, Сергей Богунов, Александр Адаменко, Иван Польный, Андрей Коротаев, Степан Павлов, Сергей Чабан, Алексей Ещенко (администратор), Виталий Кварцяный (главный тренер)
|
|
Волвнь (Луцк) 1989
 |
|
На сборах в Мисхоре. 1989 г. Слева направо, верхний ряд: Виталий Кварцяный (главный тренер), Сергей Калахан (врач), Михаил Бурч, Ромуальд Лайзанс, Геннадий Шухман, Анатолий Раденко, Владимир Антонюк, Александр Войтюк, Владимир Мозолюк, Павел Филонюк, Николай Марцинюк (водитель), Артур Бойко, Владимир Дикий, Анатолий Полищук, Николай Слука. Средний ряд: Арманд Зейберлиньш, Андрей Коротаев, Ярослав Козак, Андрей Федецкий, Владимир Бердовский, Сергей Магера, Роман Крищишин. Нижний ряд: Владимир Мудрый, Олег Федюков, Александр Адаменко, Валентин Борейко, Валерий Кривальчук (массажист), Иван Польный, Андрей Дунь, Анатолий Барабасевич (нач. команды)
|
Головний тренер «Волині» Віталій Кварцяний у книзі «Футбол – це не тільки перемоги» про сезон 1989 року…
…У моїй пам'яті 1989-й закарбувався так, що я майже кожну гру пам'ятаю. Настільки він вразив мене і залишився в пам'яті на все життя. Це був для мене дуже вдалий рік, який видав божевільний результат. Про те чемпіонство можна написати окрему книгу. Минуло стільки років, а я згадую чіткіше, яскравіше те, що було 23 - 24 роки тому, і хочу поділитися найяскравішими моментами, ситуаціями, історіями і охарактеризувати багатьох футболістів.
Дуже серйозно наша команда ставилася до того, що вона перебувала в лідируючій групі. Всі футболісти наскрізь пройнялися бажанням перемагати в кожному матчі. Поразка або нічия вдома розглядалася як катастрофа чи просто непоправна помилка з втратою очок. У той час сильні, досвідчені команди, такі як торішній чемпіон «Буковина», залишили колишній склад і дихали просто в спину. І той же Тернопіль, Миколаїв, Кривий Ріг, Ворошиловоград – вони всі були дуже сильними командами. Тому не можна було втрачати очки, особливо вдома, знаючи, які переїзди, які важкі гри на виїзді. Жодної команди не було прохідної, тому втрата очок не входила в наші плани. І єдину домашню поразку команда зазнала в кінці квітня - від «Прикарпаття»...
…День був дощовий, людей на стадіон прийшло дуже багато, тисяч дванадцять. Івано-Франківськ виглядав дуже кваліфіковано, футболісти вміли грати, не було поганих ліній в команді, всі знали своє місце, всі могли чинити опір, були гравцями із бурхливим характером. Ця область завжди дихала футболом, за часів СРСР там довго трималася перша ліга. Команда на 95% була зібрана зі своїх вихованців, зі свого регіону. Матч закінчився 1:2 на користь гостей, нам не пощастило в деяких моментах, але видно було, що мої футболісти ще хотіли грати.
Домашня поразка для нас була трагедією.
Я зайшов у роздягальню після матчу і не сильно реагував на футболістів , тому що вони були настільки професійні, настільки переймалися грою, що самі шукали помилки. І коли команда пішла в душову, я почув крики, удари по склу і зрозумів, що там почалася пристойна бійка. Я зрозумів, що там йде розбір гри. І не треба було тренеру втручатися - так, як зараз після гри робиш зауваження або розбір гри, культурно, педагогічним методом розбираєш методичні помилки. В той момент в роздягальні творилося дійсно щось неймовірне.
Я зайшов через годину. Футболісти закінчували витиратися після водних процедур. За час моєї відсутності можна було десять разів помитися, десять раз одягнутися, але вочевидь затягнулися розбирання. Дивлюся, що деякі гравці з синцями, деякі - подряпані, рушники у крові лежать. Але ніби врегульована психологічна обстановка. Знайшли крайніх, довели і покарали. Потім я дізнався, хто прибирав ногу, хто був винен у голах. Відразу припинялося все так, що тренеру навіть не треба було втручатися. Не треба було ніяких слів. Я навіть не розбирався, хто кого бив, за що бив, хто кому був винен, чому хтось за когось трохи недопрацював. Ніхто не прощав півкроку недотягнутих або програних єдиноборств, якоїсь ігрової імітації в боротьбі за м'яч. Якщо програли, то футболісти самі відчули, що вина їхня, десь хтось недопрацював. А потім... вони вже знали самі, хто недопрацював.
У сучасному футболі цього ніколи не побачиш. Скільки разів говорив своїм футболістам: «Ви програли і у вас однаково штиль на обличчі. Виграли - трошки більше посмішок, ніби би герої виграли війну. Нічия? Ну і що? Буде зарплата, буде все нормально». Ніяких немає надто перезбуджених або недозбуджених осіб. Не побачиш, що футболісти переживають.
Я завжди переживав і переживаю страшно, довго відходжу від поразки, а футболістам сьогодні якось однаково. Або вони настільки виховані, або настільки байдужі, або настільки знають свій статус і зобов'язання клубів. Мовляв, можна і так, а навіщо нам більше... У цьому полягає суть порівняння того покоління і цього. Футболісти не люблять сьогодні, коли порівнюєш: «От у нас було так і так». Вони: «Це був такий час, були такі швидкості». Хіба настільки збільшилися швидкості? 100 метрів як було 10 секунд - серйозний результат, так і є. Антонюк якщо біг 10,6 секунд, то біг. Якщо були швидкості, то були. Може командні швидкості були нижче? Але я не можу цього сказати.
У контратаці у мене завжди брало участь 5 - 8 футболістів. Ми грали в три захисники, атака при втраті - відбирали м'ячі. Хто недопрацьовує, футболісти самі розбиралися, чому недопрацьовували. Преміальні були великі. А сьогодні в деяких матчах я питаю: «Скажіть самі, скільки вам дати, щоб ви максимально віддавалися?». Але однаково віддаються тільки 5 - 6 чоловік, четверо - не повністю. Або ж: четверо віддаються, шість – ні, або три – добре, сім – погано… Нечасто вся команда грає у футбол одним ритмом.
У ті часи перед грою я говорив: «Хлопці, склад такої, за виграш стільки, і після гри можна випити». І хлопці билися «на смерть», і не треба було багато говорити, тому що три гри бувало проводили на виїзді, склад той же. Сказав: «Треба робити те і те, зберігати те, грати туди, бігти туди». І не треба було футболіста запитувати: «А чого ти там не опинився?» Вони обов'язково знаходилися там , де треба, обов'язково намагалися виконувати установку, обов'язково намагалися реалізувати поставлену задачу, як у якості гри, так і у віддачі, в прояві функціональних якостей. Тоді не треба було заставляти.
Після домашньої програної гри і її розбору футболісти збиралися або за містом, або в ресторані, а швидше за все вдома у одного з гравців. Я не розбирався, у кого, я не втручався і не цікавився. Я і так знав, що вони будуть робити. Але наступного дня були пробіжка і лазня - гравці всі були на місці...
|
Торпедо (Луцк) 1988
 |
|
«Торпедо» (Луцк) на тренировочном сборе в Закарпатье. 1988 г. Слева направо, верхний ряд: Игорь Галюта, Олег Лужный, Андрей Федецкий, Владимир Фигель, Александр Кулешевич, Иван Польный, Ромуальд Лайзанс, Анатолий Полищук, Владимир Бердовский. Средний ряд: Анатолий Барабасевич (начальник команды), Николай Марцинюк (водитель), Михаил Бурч, Александр Сергеев (председатель областной федерации футбола), Владимир Дикий, Владимир Антонюк, Павел Филонюк, Сергей Бонецкий, Сергей Калахан (врач), Алексей Ещенко (администратор), Виталий Кварцяный (главный тренер). Нижний ряд: Степан Гредель, Михаил Прокопенко (водитель), Валерий Кривальчук (массажист), Адальберт Корпонай, Валерий Остапчук, Леонид Росюк, Николай Слука, Роман Крищишин
|
|
Торпедо (Луцк) 1985
 |
|
«Торпедо» (Луцк). 1985 г. Слева направо, верхний ряд: Василий Щербей, Олег Федюков, Ярослав Козак, Сергей Чабан, Михаил Бурч, Анатолий Тищенко (начальник команды), Орест Олийнык, Владимир Бердовский, Игорь Артимович, Юрий Самошкин. Средний ряд: Мирон Маркевич (старший тренер), Иван Польный, Андрей Федецкий, Александр Войтюк, Александр Фролов, Ярослав Яцишин, Виталий Кварцяный (тренер). Нижний ряд: Ярослав Щербей, Игорь Польный, Василий Леськив, Владимир Мозолюк, Александр Гринчишин
|
|
Волынь (Луцк) 1975
 |
1975 рік став знаменним для волинського футболу. СК Луцьк здобув бронзові нагороди чемпіонату УРСР. Хоча команда стартувала посередньо, та до кінця першого кола розігралася, здобувши у двох його останніх домашніх матчах перемоги над севастопольською "Хвилею" 5:0 та херсонським "Локомотивом" 6:0. Починаючи з 27 серпня і до кінця сезону волиняни видали безпрограшну серію з 12 матчів та вперше у своїй історії зійшли на п'єдестал пошани. На жаль, у півфінальному турнірі за вихід у першу лігу СК Луцьк зайняв останнє місце. Та варто зазначити те, що "методи" здобуття очок застосовані суперниками були далекі від спортивних. У трьох з п'яти матчів у ворота лучан призначалися пенальті в останні 10 хвилин матчу, які й вирішували долю гри. У цьому ж сезоні команда виграла "Рубіновий кубок", який вручався команді, що забила найбільше голів у чемпіонаті. Гравці СК Луцьк у 32 матчах 46 разів відзначалися у воротах суперника. Крім того, нападник Володимир Дударенко з 14-ма м'ячами став кращим бомбардиром чемпіонату.
Бронзові медалі 1975 року отримали: воротар - О.Швойницький; захисники - В.Сергєєв, В.Демидов, А.Савчук, М.Лялек; півзахисники - В.Фігель, А.Тихонович, В.Фурсов, І.Шангін, нападники - В.Дударенко, М.Пристай, А.Безсмертний, М.Дударенко. Начальник команди - З.Г. Хафізов, головний тренер - Е.І. Кеслер.
|
Волынь (Луцк) 1960
На початку 1960 року у зв'язку з розширенням другого дивізіону радянського футболу - класу "Б", місту Луцьку було надано місце серед команд-майстрів. Оскільки найсильніша команда міста й області - ГБО (Луцьк) знаходилася в армійському підпорядкуванні, то вирішено було створити абсолютно новий колектив під егідою обласної організації Добровільного спортивного товариства "Авангард". Однак свою назву команда отримала 3 квітня 1960 року, коли настав час заявлятися на чемпіонат. Як згадує гравець "Волині" тих часів Михайло Кузьмін, на зібранні команди гравці й керівництво довго вирішували яку ж назву дати команді. Пропонували і "Динамо" (провідна команда області у 1946-56 рр.), і більш патріотичну "Стир", доки хтось з гравців не сказав слово "Волинь"... Після невеликої паузи усі зашуміли і одноголосно визнали, що це - саме те, що треба.
Матч-відкриття "Волинь" провела 10 квітня 1960 року в Кіровограді. У ньому ж було здобуто й першу історичну перемогу - 3:1, а перший м'яч забив Володимир Бойченко. Він же оформив у цьому матчі й перший хет-трик. Дебютний матч на луцькому стадіоні "Авангард" відбувся 2 травня 1960 року: "Волинь" - "Суднобудівник" Миколаїв. Він закінчився із рахунком 0:0. Першу домашню перемогу «Волинь» здобула 7 травня – над чернівецьким "Авангардом" (2:1). Перший домашній гол на свій рахунок записав Віктор П'ясецький.
Свій дебютний сезон "Волинь" закінчила на 13-у місці серед 17 команд, хоча протягом чемпіонату постійно перебувала в десятці кращих команд зони, та невдачі на фініші відкинули нашу команду нижче. Наступні два роки стали провальними - двічі поспіль лучани фінішували на останньому місці. Початком виходу з кризи став 1963 рік, коли "Волинь" піднялася на 17-е місце з 20 команд. Але в перехідних матчах того сезону з чемпіоном області лучани поступилися володимир-волинському "Зеніту" 0:1 і 3:3. Утім, обласне керівництво вирішило залишити у класі "Б" саме "Волинь".
|
Волынь (Луцк, Украина)
основан 3 апреля 1960 год
http://www.fcvolyn.net
https://www.facebook.com/FCVolynLutsk
Достижения
Победитель Второй лиги Украины : 1990
Победитель Первой лиги Украины : 2001/02
Победитель Чемпионат УССР : 1989
Серебряный призёр Первой лиги Украины : 2009/10
Бронзовый призёр Чемпионат УССР: 1975
Кубок Украины
Полуфиналист : 2002/2003, 2009/2010, 2011/2012
В 1960 году в связи с расширением класса «Б», городу Луцку было предоставлено место среди команд-мастеров. Было решено создать новую команду на базе ДСТ «Авангард». Сначала она была заявлена как «Авангард», но уже перед самим стартом турнира, 3 апреля, название было изменено на «Волынь». Первый матч Волынь провела 10 апреля 1960 года в Кировограде против местной «Звезды». В том матче команда получила первую победу (3:1), а Владимир Бойченко забил первый мяч в истории клуба (в этом матче он забил все три мяча команды).
Первый домашний матч команда сыграла 2 мая против николаевского «Судостроителя» (0:0), а первую домашнюю победу «Волынь» получила 7 мая в матче против черновицкого «Авангарда» (2:1), первый домашний гол забил Виктор Пъясецкий. Первым тренером команды был Борис Немец. В целом дебютный сезон команда провела неудачно, заняв тринадцатое место из 17 команд, хотя в течение чемпионата постоянно находилась в десятке лучших. Следующие два года стали провальными для «Волыни» — дважды подряд лучани финишировали на последнем месте. В 1963 году «Волынь» поднялась на 17-ое место из 20 команд. Но в переходных матчах того сезона с чемпионом области уступила володимир-волынскому «Зениту» 0:1 и 3:3. И все же, областное руководство решило оставить в классе «Б» именно «Волынь». В дальнейшем результаты команды улучшились, но из года в год её преследовала нестабильность. 1968 году клуб был передан под опеку нового «спонсора» — Машзаводу (впоследствии — Луцкий автомобильный завод) и переименовано на «Торпедо». Последний сезон в классе «Б» стал наилучшим для команды. В целом в классе «Б» команда провела 11 сезонов, сыграв 418 матчей, в которых получила 105 побед, 130 ничьих, 183 поражения; разница мячей 348—512=-164. Наивысшее достижение — второе место в зоне и восьмое в финальном турнире 1970 года.
30 января 1989 года на собраниях общественных организаций города был создан футбольный клуб «Волынь», который одним из первых на Украине перешел на хозрасчет. В турнирном марафоне (команда провела 52 матча) в острой борьбе с черновицкой «Буковиной» лучаны под руководством Виталия Кварцяного заняли первое место в зоне (команда получила 32 победы при 6 поражениях), добыв в борьбе звание чемпионов Украины.
Золотые медали Чемпионов Украины 1989 года получили: вратари — Р. Лайзан, М. Бурч; защитники — В. Антонюк, О. Федюков, И. Польный, Г. Шухман, Р. Крыщишин; полузащитники — А. Раденко, М. Слука, А. Федецкий, С. Ковалёв, В. Гащин, В. Мартынюк; нападающие — А. Зейберлиньш, В. Дикий, П. Филонюк, В. Мозолюк. Начальник команды — А. А. Барабасевич, главный тренер — В. В. Кварцяный, тренер — О. П. Ещенко.
Весной в 1992 году независимая Украина проводила свой дебютный чемпионат. «Волынь», которую тренировал Мирон Маркевич, играла во второй подгруппе высшей лиги, где заняла пятое место из десяти команд (хотя некоторое время даже лидировала). Первый матч чемпионата Украины команда провела в Ивано-Франковске против местного «Прикарпатья» (0:0), а первый гол забил Игорь Плотко в следующей игре с «Буковиной» (1:2). Того же года домашний матч против киевского «Динамо» собрал на «Авангарде» рекордные 20 тысяч зрителей.
В течение чемпионатов 1993/1994 и 1994/1995 лет команда дважды занимала одиннадцатое место в таблице и дважды доходила до четвертьфинала Кубка Украины. В сезоне 1995/96 «Волынь» заняла 17-ое место из 18 команд и вылетела в первую лигу.
В конце 2000 года президентом и главным тренером «Волыни» стал Виталий Кварцяний. Клуб изменил название на СК «Волынь-1», появились спонсоры. Перед коллективом были поставлены новые задания, и второй круг чемпионата 2000/2001 год клуб завершил на девятом месте. В последнем туре команда разгромила киевский ЦСКА-2 — 7:0. Эта победа до сих пор остается наибольшей победой «Волыни» в чемпионатах Украины. Перед началом сезона луцкий клуб считался одним из фаворитов в первой лиге. Все домашние матчи в том чемпионате команда выиграла, а с 20 сентября 2001 по 8 апреля 2002 года команда выиграла 13 матчей кряду. За семь туров до конца чемпионата «Волынь» обеспечила себе место в высшей лиге, а за три — досрочно стали чемпионами первой лиги.
Золотые медали Чемпионов Первой лиги 2002 года получили: вратари — Ю. Никитенко, Р. Нестеренко; защитники — О. Федюков, Ю. Кондаков, В. Розгон, Л. Гальчук, Я. Комзюк; полузащитники — В. Гащин, Ю. Дудник, С. Гончаренко, А. Писный, В. Гапон, Д. Топчиєв, О. Агарин; нападающие — В. Сачко, С. Кривый, О. Гребеножко, В. Луценко, В. Мацюк, С. Гордун, В. Солодкий, О. Столярчук. Президент команды — В. А. Столяр, главный тренер — В. В. Кварцяный, тренер — П. И. Кушлык.
Возвращение «Волыни» в элиту поразило — команда заняла шестое место в турнирной таблице чемпионата и пробилась в полуфинал кубка Украины. В чемпионате «Волынь» дважды обыграла донецкий «Шахтер» (2:0 и 3:1) и дома победила киевское «Динамо» (1:0). Однако в следующие годы команда боролась за выживание в высшей лиге. В чемпионате 2003/2004 года клуб в первых восьми матчах не получил ни одной победы, однако во втором кругу ему удалось сохранить прописку в высшей лиге. В следующем сезоне «Волынь» заняла восьмое место, хотя в течение чемпионата долго держалась в четверке лучших. Первый круг чемпионата 2005/2006 лет команда завершила на третьем месте, однако из-за финансовой нестабильности из клуба ушли много игроков «основы» и команда заняла предпоследнее, пятнадцатое, место в высшей лиге, опустившись в первую лигу.
В следующем сезоне перед командой ставилась задача возвращения в высшую лигу, однако она заняла лишь 12-ое место, а чемпионат 2007/2008 «Волынь» завершила девятой. В сезоне 2009/10 клуб занял второе место в первой лиге и добыл в борьбе путевку к Премъер-лиге. «Волынь» удачно начала чемпионат 2010/11, заняв 6-ое место по итогам осенней части сезона, но из-за серии неудачных игр весной в итоге заняла 11-ю позицию.
Второе место и сребряные медали Первой лиги 2010 года получили : вратари — И. Ндое, В. Недилько; защитники — В. Гошкодеря, С. Симинин, Р. Мостовой, В. Ковалюк, Б. Карковский, А. Гринченко, С. Литовченко, В. Розгон, Р. Годований, П. Циркуненко, Т. Дурай; полузащитники — Е. Пичкур, Р. Лопес, Я. Кинаш, В. Шарпар, М. Лисовой, О. Герасимюк, О. Довгий, О. Марковець, В. Жук, Р. Карасюк, В. Приндета; нападающие — Е. Павлов, М. Оливейра, В. Рыбальченко, Л. да Коста, А. Бабырь, К. Франко (Кану). Президент команды — В. А. Столяр, главный тренер: В. В. Кварцяный, старший тренер — В. О. Журавчак, тренеры — С. С. Павлов и С. Ф. Чабан, начальник команды — В. С. Шелыгин
Летом в 2011 году клуб нашел нового инвестора — 50 % акций ООО «ФК „Волынь“» приобрел народный депутат Украины, бывший председатель «Укрнафты» Игорь Петрович Палица.
В декабре 2011 года главный тренер команды Виталий Кварцяный был отправлен в отставку. Как известно, после матча с харьковским «Металлистом»,4 декабря 2011 года, когда были удалены с поля два игрока «Волыни», Виталий Кварцяный нелицеприятно высказался об украинских арбитрах. Он заявил, что знает «кто берет и сколько берет».
В зимнее межсезонье 2012 года «Волынь» получила нового главного тренера — Анатолия Демьяненко. Но вскоре,26 апреля 2013 года Анатолий Васильевич и руководство Волыни по обоюдному согласию сторон разорвали контракт за неудовлетворительные результаты команды. Исполняющим обязанностей главного тренера команды назначили старшего тренера молодёжного состава Волыни Анатолия Павловича Писковца. Но вскоре, после 2 матчей, в которых Волынь набрала лишь 1 очко, в команду вновь был приглашён Виталий Кварцяный, правда в качестве исполняющего обязанностей главного тренера команды. В конце сезона 2012/2013 Кварцяный был назначен главным тренером Волыни.
11 июля в команде был назначен новый президент. Им стал заслуженный тренер Украины, главный тренер футбольного клуба Волынь — Виталий Владимирович Кварцяный. На данный момент Кварцяный занимает в клубе две должности — президента команды и главного тренера.
|
Буковина (Черновцы) 1992
|
Игрок
|
Амп.
|
Игр
|
Гол.
|
Пен/
|
|
Алистаров Валерий
|
Пол
|
18
|
3
|
|
|
Войтюк Александр
|
Защ
|
17
|
0
|
|
|
Финкель Борис
|
Нап
|
17
|
2
|
|
|
Махиня Юрий
|
Защ
|
16
|
1
|
|
|
Минтенко Виталий
|
Нап
|
16
|
4
|
|
|
Соботюк Сергей
|
Защ
|
16
|
0
|
|
|
Будник Виктор
|
Пол
|
14
|
1
|
|
|
Мустафаев Асан
|
Защ
|
14
|
0
|
|
|
Федоров Леонид
|
Пол
|
14
|
1
|
|
|
Цыткин Владимир
|
Вра
|
14
|
-12
|
1(0)
|
|
Задорожняк Василий
|
Пол
|
13
|
3
|
|
|
Марков Виталий
|
Защ
|
12
|
0
|
|
|
Гий Юрий
|
Защ
|
11
|
0
|
|
|
Крячик Евгений
|
Нап
|
8
|
0
|
|
|
Олейник Виктор
|
Нап
|
8
|
1
|
|
|
Кисляков Александр
|
Пол
|
6
|
0
|
|
|
Березнер Лев
|
Пол
|
5
|
1
|
|
|
Крапивкин Игорь
|
Вра
|
4
|
-4
|
1(1)
|
|
Жиров Андрей
|
Пол
|
3
|
0
|
|
|
Иванов Александр Ан.
|
Пол
|
3
|
0
|
|
|
Луцив Андрей
|
Нап
|
2
|
0
|
|
|
Руснак Иван
|
Защ
|
2
|
0
|
|
|
Буковина (Черновцы) 1989
 |
|
Верхній ряд (зліва-направо): С.Соботюк, О.Керстенюк, В.Задорожняк, Ю.Черенков, В.Цап, В.Мглинець, О.Томах, К.Мінгазов, О.Бурчак, С.Задорожняк.
Середній ряд (зліва-направо): В.Олійник, В.Сарафінчан, В.Будник, Ю.Махиня, Ю.Гій, головний тренер Є.Школьников, водій М.Гунько, масажист Б.Пендус.
Нижній ряд (зліва-направо): А.Чистов, В.Королянчук, В.Толмачов, С.Походзилло, О.Бобарико, А.Гузієнко, В.Карібов, тренер В.Богуславський.
|
|
Буковина (Черновцы) 1988
 |
|
Стоять (зліва-направо): лікар Парнета, начальник команди В.Воронюк, тренер В.Сакалов, В.Королянчук, В.Задорожняк, С.Походзилло, М.Чеботар, А.Гузієнко, К.Мінгазов, гол. тренер Є.Школьников, Ю.Шелепницький, Ю.Черенков, В.Толмачов, масажист В.Пендус. Сидять (зліва-направо): тренер В.Богуславський, Ю.Кошкін, Ю.Гій, В.Сарафінчан, В.Олійник, В.Будник, Д.Бєлоус, О.Бурчак, В.Мглинець, О.Хоружий.
|
|
Буковина (Черновцы, Украина) 1987
|
Буковина (Черновцы, Украина)
Основан 1958
http://fcbukovyna.com
http://fcbukovina.ucoz.ru
 |
|
СОСТАВ «ДИНАМО»-49:
ВЕРХНИЙ РЯД (слева направо): Фенцик (имя неизвестно), Иван Давыдов, Василий Неймет, старший тренер Мирошников, Владимир Пуховский, Виктор Л,укьянович Лебедев, Николай Потапов;
СРЕДНИЙ РЯД: Жиленко, Василий Сильвай, Иван Гришин, Александр Никифоров, оснозной вратарь Николай Лебедев, Иван Шнурков, Зайцев, Виктор Амелин, Адам Скульский;
НИЖНИЙ РЯД: Евгений Жуков, второй вратарь Юрий Чернышев, Павел Гончуков.
|
| 1958 1959 1960 1961 1962 1963 1964 1965 1966 1967 1968 1969 1970 1971 1972 1973 1974 1975 1976 1977 1978 1979 1980 1981 1982 1983 1984 1985 1986 1987 1988 1989 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 |
Период СССР
В 1958 году в Черновцах была создана футбольная команда «Авангард». В том же году команда дебютировала в чемпионате Украины, и набрав 22 очка, оказалась на втором месте в 5-й зоне. В 1959 году «Авангард» набрал одинаковое количество очков с командами Луцка и Мукачево, но по разнице мячей оказался третьим.
1960 год стал дебютным для черновицкой команды в классе «Б» (первая зона УССР) чемпионата СССР. По результатам сезона буковинцы заняли 8 место. Следующие годы «Авангард» провёл среди середняков турнирной таблицы.
В 1965 году команда сменила название на «Буковина».
Самым удачный сезон в классе «Б» черновицкая «Буковина» провела в 1968 году. Команда под управлением Виктора Лебедева сумела занять вторую строчку турнирной таблицы. В течение сезона 1968 года на первых позициях находились команды «Буковина» и «Авангард» из Тернополя. В результате на первой строчке оказались представители Тернополя — 66 очков, а на втором — «Буковина» — 60. Финальный турнир за 1—8 места проходил в Черновцах и Тернополе. На решающем этапе соперничали по четыре лучшие команды из двух украинских зон. Черновицкие и тернопольские футболисты набрали по 11 очков. Дополнительный матч за звание чемпиона Украины состоялся в Тернополе. Победила команда «Авангард» — 2:0. Чемпионское звание завоевали игроки из Тернополя, а буковинцы оказались на втором месте.
Следующего успеха команда из Черновцов достигла в 1980 году. Подопечные Бориса Розсыхина заняли 2-е место в первенстве, уступив лишь киевскому СКА.
1982 год принёс «Буковине» золото. После первого круга черновчане занимали вторую строчку — 32 очка, лидировал павлоградский «Колос». Во втором круге черновчане переиграли «Колос» со счётом 3:0. Три мяча в ворота соперника забил Виктор Олейник. Вскоре подопечные Александра Павленка завоевали чемпионское звание. К этому званию черновицкая команда добавила «Рубиновый кубок» за наибольшее количество забитых голов — 71. В турнире за выход в первую союзную лигу черновчане выступили неудачно. «Буковина» уступила в двух поединках белорусской команде «Днепр» (Могилёв) — 1:2, 1:2 и поделила очки с самаркандским «Динамо» — 3:2, 0:4.
Перед сезоном 1988 перед «Буковиной» стояла задача добыть чемпионское звание и побороться за выход в первую лигу. Выступления в чемпионате буковинцы начали не очень удачно. Команда тренера Ефима Школьникова потеряла очки на своём поле в матчах с павлоградским «Шахтёром» (1:2), полтавской «Ворсклою» (1:1), уступила на выезде черкасскому «Днепру» (0:1). Первый круг буковинцы завершили на третьей позиции. Во втором круге «Буковина» сумела обойти одесский СКА, а потом выдержать конкуренцию со стороны полтавской «Ворсклы». Так после шестилетнего перерыва «Буковина» вновь победила во второй лиге.
Для выхода в первую лигу черновицкой «Буковине» вновь предстояло сыграть в переходном турнире. В этот раз соперниками черновчан были воронежский «Факел» и «Уралмаш» из Свердловска. В домашних встречах команда добыла две победы с одинаковым счётом 2:1. На выезде «Буковина» победила «Уралмаш» со счётом 2:0. Судьба путёвки в первую лигу решалась в матче «Факел» — «Буковина». Этот поединок выиграл «Факел» — 2:0. «Буковина» снова не смогла повыситься в классе.
В сезоне 1989 «Буковина» стала второй, уступив луцкой «Волыни».
В сезоне 1990 «Буковина» вернулась на первое место. Перед стартом сезона произошла реорганизация чемпионата СССР. Были созданы три промежуточные «буферные» зоны между первой и второй лигами. Победители этих зон получали возможность получить путёвку в первую лигу без переходных игр. И «Буковине» это удалось. Первое место и повышение в классе было завоёвано.
Последний советский чемпионат «Буковина» провела в первой лиге, заняв 5-е место.
Украинский период
В первом чемпионате Украины «Буковина» стартовала в группе «Б» Высшей лиги. В течение девяти туров буковинцы шли без поражений. Команда сумела обыграть днепропетровский «Днепр», тернопольскую «Ниву», луцкую «Волынь», сыграть вничью с киевским «Динамо». В результате «Буковина» оказалась в своей подгруппе на 6-м месте. Однако затем клуб, испытывавший финансовые проблемы, один за одним стали покидать ключевые игроки, и в сезоне 1993/94 команда вылетела из Высшей лиги, заняв предпоследнее место.
В Первой лиге продолжилось падение. Ни возвращение в команду Ефима Школьникова, ни усиление опытными игроками других команд не принесли «Буковине» достаточно побед. Итог — 15-е место.
В сезоне 1995/96 перед командой стояло задание добыть путёвку в высшую лигу. «Буковина» получила неплохое пополнение состава и по итогам сезона стала второй. По регламенту того сезона лишь первая команда повышалась в классе. Этой командой стала полтавская «Ворскла». «Буковину» вновь покинули ключевые игроки. Сезон 1996/97 — 9 место.
В сезоне 1997/98 «Буковина» боролась за выживание, но в переходном турнире сохранила прописку в Первой лиге. В сезоне 1998/99 черновицкая команда понизилась в классе. «Буковине» удалось за один сезон завоевать золотые медали Второй лиги и вернуться в Первую. В сезоне 2000/01 команда заняла последнее место в Первой лиге.
Первенство второй лиги сезона 2001/02 «Буковина» завершила на 7-м месте. В следующих сезонах во второй лиге «Буковина» выступала так: 2002/2003 — 13 из 15, 2003/2004 — 12 из 16, 2004/2005 — 6 из 15, 2005/2006 — 6 из 15, 2006/2007 — 10 из 15, 2007/2008 — 4, 2008/2009 — 9.
Перед сезоном 2009/2010 Буковину выкупили бизнесмены из Харькова.В сезоне 2009/2010 команду возглавил Вадим Заяць (укр.)русск. и после 9-летнего перерыва «Буковина» завоевала место в Первой лиге, уверенно заняв первое место в Второй лиги Украины.
В 2010/2011 сезоне, Буковина провела довольно-таки уверенный сезон, несмотря на перерыв, который продлился в 10 лет. В сезоне 2011/2012 Буковина заняла 6 место. В сезоне 2012/2013 Буковина заняла 4 место. Ввиду того. что алчевская «Сталь» остаётся в Первой лиге, а следующая за ней «Александрия» отказалась повышаться в классе, в сезоне 2013/14 «Буковина» подала заявку на выступление в Премьер-лиге. Однако ввиду отсутствия необходимой инфраструктуры клуба для Премьер-лиги, заявка была отклонена ФФУ.
После отказа ФФУ бизнесмены из Харькова перестали финансировать «Буковину» и в сезоне 2013/2014 клуб, начал испытывать финансовые проблемы, в связи с этим команду покинули ряд ведущих игроков и главный тренер команды. Новым главным тренером стал Юрий Гий
С началом нового 2014/2015 сезона в клубе наступили очень тяжелые времена, настолько тяжелые, что клуб мог прекратить свое существование. Но с приходом нового президента Сергея Гринюка, ситуация в клубе более - менее стабилизировалась, и главной задачей стало сохранение прописки в первой лиге.
|
Бриз (Измаил, Украина)
основан 1960
 |
| 2011 |
1960—1964: «Спартак»
1964—1996, 2002—2005: «Дунаец»
1997—2001: «Дорожник»
с 2006 года: «Бриз»
На протяжении всей своей истории назывался «Дунаец» (потом «Дунай»). Первым успехом клуба стала победа в чемпионате Одесской области 1960 года и, как следствие, право сразиться за место в классе «Б» чемпионата СССР. В переходных играх измаильцы уступили одесскому «Черноморцу» — 0:1, 1:5.
Крупнейшим достижением команды стали выступления в первенстве СССР в группе «Б» (1964—1969 гг.), где коллектив занимал низкие места. Лучшим местом стало 28-е среди 40 команд в сезоне 1966. В 1969 году «Дунаец» занял последнее место в украинской зоне класса «Б» и навсегда покинул соревнования среди команд мастеров.
Новое дыхание измаильский футбол получил в 2000-х годах. В 1999 году команда под названием «Дорожник» становится бронзовым призёром чемпионата области, а в 2006 году измаильцы выигрывают Кубок области и становятся вице-чемпионами Одесщины, а уже в следующем сезоне побеждают в чемпионате области. Побед в чемпионате и Кубке клуб достиг уже под новым названием — «Бриз». Переименование произошло из-за смены руководства — с 2006 года во главе клуба стали Андрей Абрамченко (депутат горсовета, владелец торговой сети «Бриз», а ныне — мэр Измаила) и Игорь Дехтярев (депутат горсовета, владелец строительной фирмы «Родник»). Они заявили о намерении создать конкурентоспособную команду из местных футболистов, которые могли бы достойно представлять город в профессиональном футболе.[1]
«Бриз» выступал в чемпионате и Кубке Украины среди любителей 2007 года.
В чемпионате области 2008 года команда не стартовала. В Кубке АЛФУ 2008 года клуб выступал в значительно омоложеном составе, нежели тот, что выигрывал первенство области предыдущего года — «Бриз» выбыл уже на предварительном этапе, уступив «Вороновке» из Николаевской области.
|
Борисфен (Борисполь) 1994
Це сталося в липні 1994 року. ФК «Бориспіль» (до зимової перерви — «Борисфен») фінішував першим у друголіговому марафоні, що складався з 42 календарних матчів. Турнірний відрив переможця від найближчих переслідувачів — макіївського «Бажановця» та кіровоградської «Зірки-НІБАС» — становив аж вісім очок. Як свідчать підсумкові цифри, наші земляки домоглися тотальної переваги над усіма суперниками: вони здобули найбільше перемог — 26 і забили найбільше м’ячів — 84, зазнавши найменше поразок — лише три й пропустивши найменше м’ячів — 28. Команда програла тільки в Кіровограді та Красопіллі — з однаковим рахунком 0:2, а ще їй зарахували технічну поразку в Білій Церкві (участь у матчі дискваліфікованого Нестерчука).
Борисфенівці працювали під проводом двох тренерів: у першому колі — з Віктором Колотовим, у другому — з Володимиром Безсоновим. Президент клубу — Дмитро Злобенко, виконавчий директор — Ігор Ковалевич. Капітан команди — Микола Волосянко (наприкінці сезону травмованого Волосянка підміняв Ерванд Сукіасян).
Бориспільці виграли дев’ять матчів з великим рахунком, зокрема 6:1 в керченського «Металурга» та луганського «Динамо». Хоча серед опонентів було насправді багато знаних гравців. Наприклад, у «Бажановці» грали наші земляки — Роман Заєв і Валерій Шибико з Обухова, а також Олександр Кирилюк з Черкас, який пізніше працював тренером у Бородянці. Ціле сузір’я класних футболістів на чолі з майбутнім збірником Юрієм Мартиновим задіяли кіровоградці. Краснопілець Володимир Богач забив м’яч у ворота своєї майбутньої команди і приніс «Явору» перемогу. За Каховку грали Олександр Любинський і Сергій Ревут, які з часом також переберуться до «Борисфена». Як і воротар луганців Геннадій Черников, хавбек «Медіти» Едуард Цихмейструк або нападник Максим Устименко з Керчі, масажист оновленого «Борисфена» на початку 2000-х років…
Однак насправді виняткової похвали заслуговують борисфенівці зразка 1993/1994 років. 32 переможці другої національної ліги. Це вони забезпечили найперший тріумф у професіональному футболі не тільки легендарному клубу з Борисполя, а й Київщині футбольній в цілому. Тому й згадаємо кожного з них поіменно.
38 матчів — Степан Матвіїв.
36 — Дмитро Коренєв.
35 — Віктор Бєлкін, Микола Волосянко.
29 — Вадим Єгошкін.
27 — Сергій Ковальов, Володимир Яремко.
21 — Павло Нестерчук, Олег Соловйов, Едуард Цихмейструк.
20 — Євген Дмитрієв, Віктор Уляницький.
19 — Михайло Стельмах.
17 — Геннадій Литовченко, Олег Сухомлинов.
16 — Олександр Любинський, Сергій Романишин.
15 — Геннадій Мороз.
14 — Ерванд Сукіасян.
13 — Олександр Венглинський.
10 — Олександр Гуменюк.
8 — Олександр Іванов, Дмитро Семчук, Ігор Федоров.
6 — Віталій Пушкуца.
5 — Олександр Філіпченко.
3 — Ігор Пурцакін, Едуард Стоянов.
2 — Андрій Кирлик, Віталій Пономаренко.
|
Борисфен(Борисполь) 2014
На почтаку року новим капітаном було обрано Ігора Ігнатенко. У лютому-березні завершився зимовий чемпіонат м. Бориспіль з футзалу 2013/14 рр., в якому команда посіла 2-е місце в першій лізі. У чемпіонаті району з футболу команда виступає стабільно, знову завершивши першу половину сезону всередині таблиці. На другу половину сезону команда підсилилась гравцем з команди-чемпіону Бориспільського району вищолігової «Мрії» з Любарець Денисом Козубським, проте знову через брак декількох очок команда пролетіла повз вищу лігу. Наприкінці 2014 року команда все ж таки виграла свій перший трофей після відродження. 2-го листопада у фіналі кубку м. Бориспіль на стадіоні «Колос» зустрілися першоліговий «Борисфен» та вищолігова «Кобра». Основний час завершився з рахунком 2:2 (2 голи на рахунку Дениса Козубського), а у серії післяматчевих пенальті влучнішими виявились гравці «Борисфена» — 2:1 (із 5-и ударів кобрівці змогли забити Владиславу Кірєєву лише 1 м’яч).
|
Борисфен(Борисполь) 2012
На початку 2012 року змінилося керівництво команди. Замість Олега Гуменного, який покинув команду, організаторьскі обов’язки, разом із Євгенієм Згуровським, взяв на себе Тимофій Дмитренко. Вирішено було змінити емблему , а також, цього ж року був підписаний спонсорський контракт із МММ2011. Сезон команда розпочала дуже вдало. Після першого кола команда займала 1-е місце в таблиці. Проте після цього клуб покинуло багато ключових гравців і команда знову не змогла вийти до вищої ліги, посівши по закінченню сезону лише 4-е місце.
|
Борисфен (Борисполь, Украина)
Основан 1993
http://www.fcborysfen.com
http://vk.com/fcborysfen
| 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 |
Перші згадки про футбольний клуб з невеликого міста Бориспіль під назвою «Борисфен» датуються лютим 1993 року. Саме тоді був створений відомий нині багатьом українським вболівальникам футбольний клуб «Борисфен».
- Найвище досягнення: 4-е місце в вищій лізі України («ЦСКА-Борисфен») — 1994/95;
- Найвище самостійне досягнення: 7-е місце в вищій лізі України («Борисфен») — 2003/04;
- Володар кубку другої ліги України — 1999/00;
- Переможець групового турніру другої ліги України — 1993/94, 1999/00;
- Срібний призер першої ліги України — 2002/03.
Команду засновано у лютому 1993 року. Першим трофеєм став Кубок області, виграний в суперництві з найкращими колективами Київщини (у фіналі бориспільці взяли гору над іванківським «Будівельником» — 2:1). Навесні, об’єднавшись з миронівською «Нивою» в команду «Нива-Борисфен», бориспільці дебютували в національному чемпіонаті. Прем’єрний поєдинок у перехідній лізі вони провели 3 квітня в Борисполі з кременчуцьким «Нафтохіміком» (1:2, перший гол на неаматорському рівні записав до свого активу Андрій Михно). Першим президентом клубу був Дмитро Злобенко, виконавчим директором — Ігор Ковалевич, а тренером — Віктор Колотов. По закінченню сезону 1992/1993, посівши четверте місце, команда піднялася в другу національну лігу («Нива-Борисфен» залишилася у перехідній лізі, а її місце у другій лізі зайняв «Борисфен»).
Сезон 1993/94
Після першого кола чемпіонату 1993/94 команда змінила назву на ФК «Бориспіль». Сезон завершився перемогою й черговим підвищенням у ранзі. Вивів бориспільців у першу лігу тренер Володимир Безсонов.
Сезон 1994/95
В ході сезону 1994/95 Безсонова на посту головного тренера замінив Михайло Фоменко. У середині сезону на базі бориспільської команди за участі міністерства оборони і комерційних структур створюється клуб «ЦСКА-Борисфен» (Бориспіль). Посівши друге місце в першій лізі команда завоювала путівку в елітний дивізіон.
Сезон 1995/96
На початку сезону 1995/96 «ЦСКА-Борисфен» переїжджає до Києва. У першому ж сезоні серед еліти команда посіла четверте місце. Проте завершувала його команда під керівництвом виконуючого обов’язки головного тренера Віктора Чанова.
Сезон 1996/97
Улітку 1996 року в клубі відбулася зміна керівництва й армійці забажали працювати самостійно. У сезоні 1996/97 «Борисфен» не був представлений в національному чемпіонаті жодною командою (команда виступала в аматорських турнірах).
Сезони 1997/98, 1998/99, 1999/00
1997 року відроджений колектив під керівництвом президента клубу Ігоря Ковалевича заявився в другу лігу. Тренували команду Віктор Варениця, Микола Павлов, Ігор Ємець, а з другого кола — Сергій Морозов. Чемпіонат «Борисфен» завершив чотирнадцятим, але вже наступного сезону став срібним призером. Клуб три сезони виступав в другій лізі, а потім почалося піднесення. 2000 року бориспільці виграли Кубок другої ліги і путівку в першу. Розпочав тріумфальну ходу Сергій Морозов, до травня з командою працював Анатолій Бузник, а успішно завершив турнірний шлях Олександр Рябоконь.
Сезони 2000/01, 2001/02, 2002/03
Повернення до першої національної ліги було достатньо впевненим. «Борисфен» посів 12 місце. Але наступний сезон 2001/02 розпочав уже під керівництвом Сергія Морозова. Три сезони клуб виступав в першій лізі. І нарешті аванс до вищої ліги.
Сезони 2003/04, 2004/05
Два сезони клуб провів у вищій лізі. Потім наступило погіршення фінансової ситуації у клубі.
Сезони 2005/06, 2006/07
Сезони 2005/06, 2006/07 клуб виступав у першій лізі. В останньому сезоні команда «Борисфен» (Бориспіль) знялася зі змагань після 21-ого туру і позбавлена 6 турнірних очок згідно з рішенням Бюро ПФЛ від 06.02.2007; у матчах, що залишалися, їй зараховано технічні поразки.
АМАТОРСЬКИЙ ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ (2010 — наш час)
- Срібний призер першої ліги зимового чемпіонату м. Бориспіль з футзалу — 2013/14;
- Володар кубку м. Бориспіль — 2014;
- Срібний призер вищої ліги зимового чемпіонату м. Бориспіль з футзалу — 2014/15.
У 2010 році зусиллями Євгенія Згуровського, Віталія Безуглого, Олега Гуменного та В’ячеслава Плужника був створений аматорський футбольний клуб «Борисфен» (Бориспіль). Перший сезон не можна назвати вдалим, оскільки завершила його команда на останніх місцях таблиці першої ліги Бориспільського району. Емблема ФК "Борисфен" 2010-2014 рр.
2011 рік Команда знову не вразила своєю грою. Цей сезон команда також завершила у другій частині таблиці першої ліги району.
2012 На початку 2012 року змінилося керівництво команди. Замість Олега Гуменного, який покинув команду, організаторьскі обов’язки, разом із Євгенієм Згуровським, взяв на себе Тимофій Дмитренко. Вирішено було змінити емблему , а також, цього ж року був підписаний спонсорський контракт із МММ2011. Сезон команда розпочала дуже вдало. Після першого кола команда займала 1-е місце в таблиці. Проте після цього клуб покинуло багато ключових гравців і команда знову не змогла вийти до вищої ліги, посівши по закінченню сезону лише 4-е місце.
2013 рік Євгеній Згуровський зняв з себе організаторські обов’язки і головним організатором залишився Тимофій Дмитренко. Цей рік був також провальним для команди. Після першого кола команда займала передостаннє місце. На друге коло склад команди підсилився декількома новими грацями (такими як Геннадій Аквазба, Руслан Борець та перший легіонер грузин Дарвін Меладзе), проте завершила сезон команда лише всередині турнірної таблиці
|
Бескид (Надворная, ИФ, Украина) 2015
|
Бескид (Надворная, ИФ, Украина)
Основан 1927
Победитель чемпионата Ивано-Франковской области : 1963, 1965, 1988
Серебряный призёр чемпионата Ивано-Франковской области : 1952, 1962, 1964, 1966, 1967, 1970, 1999
Бронзовый призёр чемпионата Ивано-Франковской области : 1968, 1987, 1992, 1998, 2001
Обладатель Кубка Ивано-Франковской области : 1979, 1987, 1994, 1998
Обладатель Суперкубка Ивано-Франковской области (1): 1987
Обладатель Кубка «Рабочей газеты» : 1986
Обладатель Кубка газеты «Работническо дело» (Болгария) : 1987
Победитель зонального турнира любительской лиги : 1993
Обладатель Кубка Мирослава Думанского : 1998
В 1927 году украинская интелигенция Надворной организовала спортивный клуб «Бескид». «Бескид» стал одним из немногих украинских клубов, вошедших в польские футбольные структуры, а также имел собственный стадион в соседнем Пневе. Известно, что в 1929 году «Бескид» провёл 17 матчей, что являлось очень высоким показателем.
В 1928 году «Бескид» первым среди украинских клубов Станиславщины, и вторым с учётом Галичины (после львовской «Украины») вступил в Польский союз футбола (далее — PZPN). «Бескид» семь сезонов провёл в классе «С», а в 1935 году команда завоевала путёвку в класс «Б». В дебютном сезоне новичок сходу добыл место в финале класса «Б», заняв вторую строчку после станиславского «Пролома», обыгранного по ходу турнира по сумме двух встреч (5:2 и 1:1). Весной 1936 року в финальном турнире «Бескид» уступил польскому «Штрельцу» из Брошнева (1:3 и 0:1) и был остановлен за шаг до выхода в класс «А». В 1938 году «Бескид» покинул PZPN.
После Второй мировой войны футбольная команда в Надворной возрождается под названием «Нефтяник». В 1952 году надворнянцы завоёвывают первые серебряные медали областного первенства, а в 1963 году — первые золотые. Дважды «Нефтяник» играл переходные матчи за право выступать среди команд мастеров класса «Б» чемпионата СССР, по оба раза уступал ивано-франковскому «Спартаку». Также дважды команда выступала в первенстве УССР среди КФК. В 1965 году «Нефтяник» был вторым в группе из восьми команд, а в 1966 году — пятым.
С конца 70-х годов «Нефтяник» переименовывают в «Быстрицу» в честь городской команды 20-х—30-х годов, представлявшей польское население и выступавшей в классе «А» чемпионата PZPN параллельно с «Бескидом» (украинское население). Игроки «Быстрицы» 70-х—80-х дважды становились обладателями Кубка (1979, 1987), а в 1988 году — чемпионами области. Дважды команда играла в чемпионате УССР среди КФК. В 1988 году — 8 место из 10 команд, в 1989 году — 12 из 12.
В 1991 году надворнянцы возвращают название «Бескид», а в 1992 меняют его на «Бескид-ТИМ», созвучное с названием спонсора. Под этим названием команда становилась серебряным призёром областного чемпионата и получила право в сезоне 1993 года выступать в первенстве Украины среди любителей. В этом турнире надворнянцы уверенно победили в своей группе и завоевали путёвку в переходную лигу. Сезон 1993/94 гг. «Бескид» провёл в профессиональной третьей лиге, где занял итоговое 15 место из 18 команд, однако по регламенту из турнира выбывало сразу шесть команд, и соответственно выбыл и «Бескид».
С 1994 года «Бескид» выступает на любительском уровне. В этот период клуб становился обладателем областного Кубка (1994, 1998), серебряным (1999) и бронзовым (1998, 2001) призёром чемпионата. В 2009 году занимал 8 место, в 2010 — 10.
|
Бережаны ФК (Бережаны, Тернопольсякая) 2012
Після 11-річної перерви чемпіоном Тернопільської області з футболу стала команда з Бережанщини. При цьому гравці ФК Бережани цьогоріч зробили "золотий" дубль, поклавши золоті медалі першості у кришталевий кубок області. Як команда йшла до цього успіху, читачам Номер один розповів головний тренер футбольного колективу з берегів Золотої Липи Василь Матвіїшин.
— Надзвичайно приємно пройти такий успішний футбольний сезон, — почав розповідь пан Василь. — Ми довго йшли тернистим шляхом, кілька останніх років бережанська команда була у призах, але зійти на найвищу сходинку обласного футболу не вдавалося. Подвійно приємно, що вдалося зробити "золотий" дубль, адже ще вдалося перемогти і в кубку області. Хочу подякувати команді, яка при всяких негараздах, у тому числі фінансових, з розумінням до цього віднеслася. Певен, цей сезон по праву ввійде в історію бережанського футболу, як один з найкращих.
— За рахунок яких факторів вдалося цьогоріч так вдало виступити на всіх фронтах обласних футбольних змагань?
— Перше й основне те, що команда протягом 2-3 років виступає практично одним складом. По-друге, кістяк команди сформовано з вихованців бережанського футболу, які виросли на наших очах, котрих ми пам’ятаємо ще з дитячо-юнацьких турнірів, відповідно для них патріотизм і честь рідного міста — не порожні слова. Також, і про це теж варто сказати, у нашій команді грають студенти місцевого агроінституту. Їх ми, тренери, працюючи паралельно і в цьому вузі, теж набирали на перший курс з перспективою, що кращі з них будуть грати за бережанську футбольну команду.
Все це у комплексі й дало свій результат. Тренерам добре працювати, коли не чекаєш, що той чи інший футболістів приїде на гру невідомо в якому функціональному стані. Ми ж, постійно працюючи у щоденному тренувальному режимі, в тому числі і в зимовий період, бачили, чого вартий той чи інший гравець, відповідно кращих із них виставляли у стартовий склад. Водночас не обійшлося і без фарту, який нас оминав попередні троки, а цьогоріч був на нашому боці.
— Які риси вирізняли гравців ФК Бережани з-поміж футболістів інших команд?
— Головний акцент я би зробив на самовіддачі, досвіді та майстерності футболістів бережанської команди.
— Можете назвати виконавців, які зробили головний вклад у загальнокомандну перемогу?
— Звичайно, як і в кожній команді, це лідери, футболісти, які формують її кістяк. Найперше, це капітан команди Ігор Твардовський. Також відзначу Сергій Клюшніченка та нашого воротаря Андрія Гараса. Загалом, хто цікавиться тернопільським футболом, знає, що в Бережанах сформувалися цілі футбольні династії. Зокрема, нині за команду виступають футболісти із футбольних родин Гарасів, Буняків, Матвіїшинів. На них ходять шанувальники місцевого футболу, їхні родичі, батьки. А коли є стільки твоїх персональних вболівальників, то кожному футболістові хочеться показати якомога кращу гру.
— Який поєдинок сезону став для команди ключовим, після якого тренери ФК Бережани повірили, що чемпіонство вже у Ваших руках?
— За три тури до завершення чемпіонату ми грали в Копичинцях. Цей матч фактично став для нас вирішальним. І хоча нас задовольняла нічия, а суперник дуже прагнув зіграти вдало, бо за певних обставин міг би й не потрапити в призову трійку, але бережанці зробили все можливо і неможливе, щоб перемогти. Вирішальний гол вдалося забити на останній хвилині матчу. Здобувши вікторію (1:0), ФК Бережани тим самим офіційно за два тури до завершення сезону оформив чемпіонське звання.
— У вашій команді грає екзотичний як для нашого краю футболіст. Розкажіть, будь ласка, як він потрапив до Бережан?
— Протягом довгого футбольного сезону в нашій команді не обходилося без травм. Гравців основного складу (Коржевича, Матвіїшина, Буняка) підміняли запасні. Одним з них був марокканський півзахисник Амін ель Хажлі, котрого місцеві вболівальники і гравці нашої команди називають "бережанським зятем". Амін пройшов марокканську футбольну школу, але доля так розпорядилася, що він опинився в Бережанах. У нашому місті він одружився на бережанці, живе поряд зі стадіоном, має дитину. Тобто Амін міцно кинув коріння у нашому місці, а оскільки він непогано грає у футбол, тому гріх було не використати його футбольний талант. Певен, у майбутньому він ще зіграє не один добротний матч за бережанський клуб.
— А чи немає бережанська команда бажання підвищитись у класі, скажімо, заявитися в аматорську лігу?
— Бажання у гравців, можливо, й є, але зважаючи на фінансовий стан, сподіватися на підвищення по лігах поки говорити не доводиться. Скажімо, цього сезону стикалися з такими випадками, коли не було навіть коштів на той чи інший виїзд у межах області. Закладали свої особисті гроші, просили у підприємців тощо. Якщо б ситуація помінялася, район і місто посильно допомагали б команді, лише тоді можна було говорити про аматорську лігу.
|
Бережаны ФК (Тернопольская обл, Украина) 2015
 |
|
верхній ряд: А.Гарас, Р.Дубляниця, М.-А. Ель Хажлі, В.Польовий, А.Засєдко, Р.Фанга, Я.Зелінський, І.Твардовський, Т.Дзюб;
нижній ряд: М.Цицонь, О.Засєдко, Т.Семенець, І.Абрамець, Д.Мострянський, М.Слюсар, М.Дичко
|
|
Бережаны ФК (Бережаны, Тернопольсякая, Украина)
Основан 1982
1982—1984: «Нива» Бережаны
... — 1992: «Лысоня» Бережаны
1992: «Сокол» Бережаны
1993: «Лысоня» Бережаны
1994 — 2000: «Сокол» Бережаны
2001 — 2002: «Лысоня» Бережаны
2003 — 2006: «Сокол» Бережаны
2007: «Сокол-Энергетик» Бережаны
2008: «Сокол» Бережаны
2009—н. в.: ФК «Бережаны»
Впервые большой футбол пришел в Бережаны в 1982 году, когда сюда переехала «Нива» из Подгайцев. Три года «Нива» в чемпионате СССР представляла Бережаны, а затем переехала в Тернополь.
Вновь среди профессионалов футболисты из Бережан оказались в первом независимом чемпионате Украины. Команда называлась «Лысоня» выступала в Переходной лиге 1992 году. Клуб провёл в Переходной лиге два сезона, сменил название на «Сокол» и вернулся на любительский уровень.
Бережанцы продолжили выступать в чемпионате и кубке Тернопольской области. Клуб становился чемпионом области 2000 и 2001 годов. В 1998 был завоёван кубок. В сезоне 2004/05 «Сокол» провёл два матча во Второй украинской лиге. Бережанцы регулярные участники Чемпионатов Украины среди любительских команд.
В сезоне 2009 команда в чемпионате области выступала под названием ФК «Бережаны» и заняла 2-е место. В 2012 году после 11-летнего перерыва бережанцы стали чемпионами области
|
Бастион (Ильичёвск, Украина)
Основан 2005
http://www.fc-bastion.com
 |
Чемпион Украины среди любителей - 2007 год.
Чемпион Одессы 2007 года среди команд высшей лиги. Обладатель Супер-кубка Одессы - 2008г.
Двукратный победитель открытого зимнего первенства Ильичёвска "Кубок Бастиона" - 2007/2008 и 2008/2009.
Бронзовый призёр открытого зимнего первенства Ильичёвска "Кубок Бастиона" - 2006/2007.
Полуфиналист Кубка Одессы - 2007г.
Полуфиналист зимнего первенства Одессы - 2006/2007 (4-е место).
|
Футбольно-спортивный клуб "Бастион" основан в октябре 2005 года при группе компаний с одноимённым названием. Группа компаний "Бастион" - один из крупнейших холдингов в г.Ильичёвске – создана в 1998 году. Руководитель холдинга и президент клуба – депутат Ильичевского городского совета Сергей Николаевич Червачев. Основные виды деятельности ГК «Бастион» - грузовые автоперевозки, строительство, сфера обслуживания, организация досуга. "Бастион" известен в городе и за его пределами активным участием в общественных, культурных и благотворительных проектах. Одно из приоритетных направлений общественной деятельности - практическая помощь талантливым горожанам и защита интересов молодёжи Ильичевска.
Биография ФСК "Бастион" началась с создания собственной футбольной школы и со строительства собственной инфраструктуры. Лишь в ноябре 2006 года была собрана взрослая команда "Бастион". С тех пор и по нынешнее время с командой работают директор клуба Анатолий Иванович Баюк, главный тренер Александр Андреевич Краснянский и начальник команды Владимир Анатольевич Данильченко.
Первым турниром для новой команды стало зимнее первенство Одессы-2006/2007, где в дебютном поединке ФСК "Бастион" победил ФК "Диджитал" - 2:1. На первом этапе команда заняла 2-е место в группе, уступив первенство "Дружбе народов". В финальной восьмёрке "Бастион" стал 4-м, набрав одинаковое количество очков с "Реал-Фармом", которому и уступил в поединке за бронзовые медали - 1:3. Также в этот же период команда приняла участие в турнире, организованном клубом - "Кубок Бастиона - 2006/2007", где заняла 3-е место.
В апреле 2007 года "Бастион" стартовал в чемпионате Одессы и после первых поединков выбился в лидеры. Постепенно наращивая отрыв, команда поднялась на вершину и в итоге с солидным очковым запасом финишировала первой. В кубке Одессы "Бастион" пробился в полуфинал, где уступил "Дружбе народов" - 0:1. В 2008 году команда из Ильичевска стала обладательницей Суперкубка Одессы.
В любительской лиге Украины ильичёвские футболисты стали победителями группового этапа, опередив команду Шаргорода и одесский "Иван". А в полуфинальном турнире не оставили никаких шансов "Авангарду" (Сутиски, Винницкая область) и "Ивану". В сентябре 2007 года финальный турнир любительской лиги прошёл в Ильичёвске, где "Бастион" стал чемпионом Украины. Обладатели золотых медалей - вратари Алексей Жуков и Игорь Чечельницкий, полевые игроки Игорь Павлов, Виталий Артёмов, Александр Волчков, Евгений Гостев, Олег Гуменюк, Александр Амбарников, Виталий Рудой, Николай Тараров, Сергей Тищенко, Ираклий Бурджанидзе, Олег Панасюк, Валентин Иванов, Сергей Зенков, Роман Бузила и Максим Мельник, главный тренер Александр Краснянский, начальник команды Владимир Данильченко.
- Самая крупная победа: 7:0 ("Ильич-Осипенко", Запорожская область, 4 июня 2008 года).
- Больше всех игр в любительской лиге провели Игорь Павлов, Евгений Гостев и Николай Тараров — по 18.
- Лучший бомбардир — Ираклий Бурджанадзе (11 мячей).
В сезонене-2007 команда выступала в кубке Украины среди любителей. На первой же стадии – 1/8 финала - ильичевцы по сумме двух встреч уступили черкасскому "Ходаку" - 0:2 (на выезде) и 3:1 (дома).
Также в сезоне 2008/2009гг. "Бастион" играл в кубке регионов УЕФА. Поединки прошли в Румынии. Команда выбыла после отборочного тура, заняв 2-е место в группе. В первом матче был обыгран "Яловени" (Молдова) - 5:1, (Нечипорук, 15, 38. Павлов, 21. Бурджанадзе, 75, 82), затем ничья с "Юго-Востоком" (Болгария) - 1:1, (Волчков, 45), и проигрыш хозяевам - "Олтении" - 1:2, (Лазарев, 86).
В сезоне 2008/2009 «Бастион», получивший профессиональный статус, дебютировал во второй лиге. Дебют получился неплохим: ильичевцы сыграли 32 игры, из них выиграли 16, при 4 ничьих и 12 поражениях, разнице мячей 36:40. В итоге было набрано 52 очка и достигнуто 6 место из 17 команд.
В сезоне 2009/2010 показатели в группе «А» второй лиги таковы: сыграно 20 игр, выиграно 11, ничьих 7, проиграно 2, разница мячей 44:20, набрано 40 очков и в результате 3 место среди 11 команд.
В сезоне 2010/2011 «Бастион» до последних туров был одним из реальных претендентов на повышение в классе, однако финансовые проблемы не позволили реализоваться честолюбивым намерениям. Из 22 игр команда выиграла 13, 4 раза сыграла вничью и потерпела 5 поражений. Среди 12 команд ильичевцы оказались на 4 месте. К сожалению, тот сезон стал последним для «Бастиона» в профессиональном статусе. Самобытная и перспективная команда, получившая признание во многих уголках Украины, из-за проблем финансового характера прекратила свое существование и была исключена из состава ПФЛ. Руководство «Бастиона» переключилось на работу исключительно с детскими командами клуба.
- Самая крупная победа: 6:0 ("Верес", 18 сентября 2010 г., Ровно).
- Самое крупное поражение: 0:4 ("Еднисть" Плиски, 4 апреля 2009 г., Ильичевск).
- Больше всех игр провел Игорь Павлов – 48. Лучший бомбардир – Александр Нечипорук - 17 мячей.
В розыгрышах Кубка Украины (2008/2009) «Бастион» провёл 2 игры, в которых одержал одну победу и один раз проиграл, разница мячей 5:4. Лучшее достижение — выход в 1/32 финала (2008/09, 2009/10).
Первый матч в Кубке команда сыграла 16 июля 2008 года в Бородянке против белоцерковской "Роси" и выиграла его со счетом 3:1.
Несмотря на все финансовые сложности, руководство «Бастиона» не оставляло надежд возродить взрослую команду, в свое время бывшую настоящим брендом Ильичевска. И в 2013 году это возрождение началось. «Бастион» стартовал в чемпионате Ассоциации аматорского футбола Украины, где выступает в четвертой группе вместе с «Торпедо» (Николаев), «Колосом» (Хлебодаровка Херсонской обл.), ИТВ (Симферополь), «Энергией» (Николаев) и «Гвардейцем» (Гвардейское АР Крым). Параллельно «Бастион» играет в высшей лиге чемпионата Одессы. Вновь созданному молодому коллективу на первых порах предстоит набраться опыта турнирной борьбы, совершенствовать мастерство с таким расчетом, чтобы впоследствии перед ним можно было ставить серьезные задачи.
Одним из приоритетных направлений в деятельности ФСК «Бастион» всегда была и остается работа с детьми. Даже в самый сложный период финансовой нестабильности президент клуба С.Н. Червачев заявлял, что в «Бастионе» ни при каких условиях не откажутся от содержания детских и юношеских команд. Сегодня в клубе занимается около 200 ребят десяти возрастов – с 1996 по 2006 год рождения. Они принимают участие в различных соревнованиях – начиная с игр на призы клуба «Кожаный мяч» и заканчивая первенством Украины. За время существования клуба его воспитанники дважды побеждали в групповых турнирах первенства ДЮФЛ в первой лиге, неоднократно становились чемпионами Одесской области в различных возрастных категориях, успешно выступали в международных соревнованиях как в нашей стране, так и в Испании, Франции, Польше, Беларуси, Молдове и России.
|
Аякс (Шахтерск, Украина)
основан 1984
1984—1989 — «Шахтер»
1990—1993 — «Прометей»
1993—1995 — «Медита»
1995—1997 (1999 (как детская команда)) — «Шахтер» → в январе 1996 на базе команды создается футбольный клуб «Металлург» Донецк
1997—1999 — «Фортуна» Контарное
1999—2001 — «Фортуна» Шахтерск
2001—2009 — «Авангард» Стожковское
2009—2011 — «Авангард» Шахтерск
2011—2012 — ФК «Шахтерск»
2012— н.в. — «Аякс» Шахтерск
|
Артания (Очаков, Украина)
Основан 1987
http://vk.com/fc.ochakov
 |
| 20 годы |
| 1989 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 |
Под названием «Маяк» городская команда начала свое выступление с 1987 г. в первенстве Николаевской области. До этого команда носила разные названия: в 50-е г.г. «Медик», 60-е г.г. «Пищевик», «Черноморец», 70-е г.г. «Колос». С приходом на тренерскую работу мастера спорта, выпускника ВШТ Валерия Викторовича Журавко, который начинал первые футбольные шаги в родном Очакове и вырос в замечательного футболиста - защищал цвета «Авангарда» Ж. Воды, «Судостроителя», «Кристалла» Херсон, СКА Одесса, началось быстрое становление команды.
 |
|
Фото 1948 г. Команда 4-й армии. Сидорчук Ю.А. крайний справа
|
1987 г. – выход в первую группу первенства области.
1988 г. – первое место в первенстве области и впервые в истории очаковского футбола команда завоевала право выступать в первенстве Украины среди коллективов физкультуры. В этом же году «Маяк» становится обладателем Кубка области.
За команду «Маяк» в 1988 г. выступали только местные футболисты: Макаренко В. - водитель, Даненко С. - служащий, Устинов Г. - учитель, Оболонский В. - студент,Пономарь В. - водитель, Фрицак В. - учитель, Торосян С. - тренер ДЮСШ, Перетятко В. - водитель, Дуда Н. - водитель, Гординец В. - водитель, Зубарев С. - служащий, Фефелов В. - водитель, Бучий Н. - водитель, Журавко О. - председатель райспорткомитета, Жигадло А. - ученик. Тренер В.В. Журавко.
В начале 1989 г. в Очакове создается первый в Николаевской области футбольный клуб - инициаторами стал тандем братьев О. и В. Журавко. О. Журавко становится председателем клуба и начальником команды, В. Журавко - тренером. В короткий срок была скомплектована новая команда. Клуб пополнили выпускники областной школы футбола. В этом же году «Маяк» выступал в первенстве Украины среди коллективов физкультуры в пятой зоне. Невзирая на старожилов: «Динамо» Одесса, «Мелиоратор» Каховка, «Титан» Армянск, «Энергия» Н.Каховка, новичок не перед кем не дрогнул и за 3 тура до окончания чемпионата обеспечил себе первое место и право выступать в турнире шести сильнейших команд Украины. В финальном турнире среди победителей зон очаковская команда оказалась сильнее «Стахановца» (Стаханов) — 2:1, «Сахарника» (Чертков) — 2:1 и «Прибориста» (Мукачево) — 3:0. Уступил «Маяк» лишь команде «Сула» (Лубны) — 0:1 и будущему чемпиону Украины — киевскому СКА. Второе место в чемпионате Украины — результат невиданный для дебютанта. Став серебряным призером первенства Украины среди КФК команда в этом же году провела ряд товарищеских встреч: с «Черноморцем» Одесса - 4:3, с «Кременем» Кременчуг - 2:1, «Кристалл» Херсон - 0:2, а так же впервые международную встречу с румынской командой «Прогрэссул» (1-я лига) - 1:3. В том сезоне свою силу «Маяк» подтвердил и в областных соревнованиях, сделав дубль.
Нелегким для очаковских футболистов был сезон 1990г. «Маяк» сражался на два фронта. В чемпионате Украины сразу три команды претендовали на выход в финальную шестерку: «Маяк», «Мелиоратор» (Н.Каховка) и «Море» Феодосия. Удачнее завершив игры чемпионата «Маяк» сумел опередить своих соперников и стал участником финального турнира. И снова второе место в финальном турнире. На этот раз повержены: «Стахановец» (Стаханов) — 2:0, «Карпаты» (Каменка-Бугская) — 2:0 и «Темп» (Шепетовка) — 2:0. Не устояли очаковцы против сумского «Автомобилиста» — 0:2 и «Стали» из Коммунарска — 1:3. В чемпионате Украины 1990 г. «Маяк» провел в ворота соперников 65 мячей, пропустил 19, одержал 20 побед, 8 игр свел вничью и потерпел 2 поражения. Лучшим бомбардиром команды с 12 мячами стал Валерий Кухаренко.
Кроме чемпионата представлял украинский футбол в рамках кубка СССР среди производственных коллективов. На пути к финалу были пройдены «Прогресс» (Бердичев) — 0:0, 1:0; «Гянджлик» (Баку) — 3:3, 2:1 и «Шахтёр» (Солигорск) — 2:0. На ответный матч в Очаков белорусы не явились. Соперником по финалу стала команда «Металлург» (Алдан). Матч проходил в Караганде. Ничья 0:0, а по пенальти сильнее оказался «Маяк» — 3:2.
Из интервью В.Журавко газете «Чорноморська зірка» №115 от 27.09.90 г. - "Кто пробивал пенальти? - ... Первыми пробивали соперники, реализовали.. Тем же ответил и Белан. Второй удар парировал Григораш. Цимбал выводит команду вперед… Забивает соперник, но не точен Полищук. Дуэль с Григорашем заканчивается в пользу нашего вратаря. Удар Панича достигает цели. Следует неточность «Металлурга». Пятый удар уже не нужен."
После 15-тилетнего перерыва «Маяк» вернул Кубку украинскую прописку. Как оказалось навсегда. Последовавший развал СССР оставил Кубок навсегда в нашем городе.
Кандидатами в мастера спорта стали:Пономарь Виктор, Бугай Сергей, Степанов Виктор, Григораш Сергей, Силецкий Сергей, Матросов Александр, Полищук Константин, Белан Николай, Цымбал Сергей, Журов Виктор, Бурименко Сергей, Панич Сергей, Кухаренко Валерий, Норов Сергей.
Вскоре исполком Федерации футбола Украины принял решение включить все 6 команд финального этапа в первую зону второй лиги чемпионата СССР.
В чемпионате СССР 1991 года «Маяк» занял 23-е место в 1 зоне второй низшей лиги. Одержано 15 побед, 10 матчей команда завершила вничью, 25 проиграла. Интересно, что 23-е место стало последним, дающим право в первом чемпионате Украины стартовать в Первой лиге.
|
Арсенал-Киевщина (Белая Церковь) 2014
|
Арсенал-Киевщина (Белая Церковь) 2013
|
Арсенал-Киевщина (Белая Церковь)
Основан 2006
http://arsenalbc.com
| 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 |
Найбільше місто столичної області, Біла Церква, було засноване в ХІ столітті князем Ярославом Мудрим як військово-оборонний форпост держави на кордоні тогочасної Київської Русі. Саме відштовхуючись від історичної функції стародавнього міста – захищати та загрожувати, новостворений міський футбольний клуб отримав від засновників у 2005 році свою гучну назву – «Арсенал». Символікою колективу стали традиційні для Білої Церкви луки та стріли, як данина славному ратному минулому. Перехрещені своїми кінцівками луки формують замкнене коло як символ надійності та рівноваги, а три наконечника від стріл у верхній частині клубного герба, створюють ефект стилізованої княжої корони – символу перемоги та амбіційності – і додають до нього позитивної агресії. В середині складної та змістовної композиції розташований логотип – ФК «Арсенал», який у загальному фокусі виглядає лицарським девізом на середньовічному щиті. Знову таки, у відповідності до міської геральдики вибрані клубні кольори – червоний та білий, таким чином підкреслюючи історичну спадкоємність героїчного минулого та сьогодення.
У прем’єрному для себе 2005 році «Арсенал» заявився на першість столичної області серед КФК і зразу здобув 1 місце. Наступний 2006 рік став роком дебюту «червоно-білих» у якості професійного футбольного клубу другої української ліги. Треба зазначити, що відтоді керівництво та весь колектив «Арсеналу» ставить перед собою максимальні задачі та шукає реальні шляхи їх досягнення. За словами засновника та президента «Арсеналу» Юрія Горобця, світова економічна криза ні в якому разі не стане на заваді амбіційним планам білоцерківського клубу та його спрямуванні до підвищення класу.
Прогрес клубу в останні роки справді вражає. Практично розпочавши з нуля, на сьогоднішній день на 70% готовий стадіон в приміському селі Шкарівка з 2-ма футбольними полями, виконаними за найкращими світовими стандартами. Також в недалекому майбутньому планується побудувати в межах міста стадіон з трибунами на 3-5 тисяч посадкових місць з пластиковими кріслами та безпечними проходами між секторами.
Нещодавно керівництво клубу придбало у власність відому міську спортивну базу по вул. Фастівська 19, де на сьогодні і розташована юридична та фактична адреса білоцерківського «Арсеналу». Зважаючи на динаміку розвитку клубного футболу останнім часом, керівництво ПФЛ та ФФУ провели восени 2008 року на базі «Арсеналу» міжнародний семінар УЄФА для іноземних спеціалістів з практичними та теоретичними заняттями. Новаціями європейського футбольного тренінгу поділилися з колегами Білорусі, Вірменії та Молдови провідні вітчизняні фахівці – відомий тренер Віктор Догадайло та технічний директор федерації футболу України Костянтин Вихров. Номінальні господарі семінару з білоцерківського «Арсеналу» в особі клубного функціонера Юрія Рижкова запросили гостей знову приїхати до Білої Церкви за кілька років і оцінити на власні очі тенденції розвитку футбольного господарства та досягнення, власне, футбольної команди, коли на успіх в унісон запрацюють всі наявні клубні ланки – від дитячого тренера місцевого ДЮСШ, до футболіста та президента ФК.
Віддаючи данину приїжджим футболістам, які, наразі, складають кістяк амбітної команди, арсенальці від початку приділяли багато уваги розвитку клубного дитячого футболу. На базі шкарівської середньої школи функціонує футбольний спецклас, а в недалекому майбутньому планується створити на його основі повноцінний футбольний інтернат ФК «Арсенал». Проте, як вже було сказано вище, кістяк складають приїжджі гравці з різних регіонів України. Для них у Білій Церкві створено якісні умови проживання та подальшого професійного зростання. Селекціонери клубу ведуть постійну і кропітку роботу, але варто зазначити, що тепер багато футболістів самі бажають працювати в «Арсеналі» і пропонують йому свої професійні послуги. Цього міжсезоння клубом переглядатимуться гравці вищої, першої та другої ліг, найкращі з яких будуть зачислені до лав «Арсеналу».
Сьогодні клуб має визнаних лідерів, які створюють позитивну «погоду» в команді, необхідну для виконання поставлених професійних задач. В першу чергу це стосується ветерана «Арсеналу», опорного півзахисника Юрія Степанюка, а також кращого бомбардира 1 кола гр. «А» у другій лізі Костянтина Деревльова.
Наприкінці першого кола сезону 2008-2009 з київської «Оболоні» до команди було запрошено нового головного тренера – Ігоря Климентійовича Артимовича, який до «Арсеналу» працював з кількома українськими командами майстрів. На запитання, чим обмежуються футбольні амбіції «Арсеналу», Ігор Климентійович відповів, що у стратегічних планах на майбутнє керівництвом поставлене завдання конкурентоздатності клубу на найвищому рівні. На разі, кожного року «Арсенал» намагатиметься підвищуватись класом , а значить, боротись за 1 місце у лізі з подальшим переходом до вищого дивізіону.
| |
|
|
|
Приветствую Вас Гость | RSS
