Горняк (Кривой Рог, Украина)

Основан 1925

http://www.fcgornyak.dp.ua

2014-15

 

2015

 

За офіційною версією (оф.сайт ФК «Гірник» Кривий Ріг) команда, біля витоків якої стояв Федір Іванович Караманіц - правонаступниця футбольного колективу рудника (в різні роки - рудоуправління, шахтоуправління) імені Карла Лібкнехта, до складу якого, зокрема, входила (до утворення КЗРК) і шахта «Родіна».

Перше відоме згадування про футбольний колектив рудника імені Карла Лібкнехта в криворізькій окружній газеті «Красный горняк» датується 1925 роком. Саме цей рік став дебютним для організованого футболу Криворіжжя. Відбувся перший розіграш чемпіонату Криворізького округу з футболу, в якому взяли участь шість колективів: команди Кривого Рогу, станцій Долинська і Долгінцево, рудників імені Карла Лібкнехта, Ленінського та Жовтневої революції. Гірники з «Карла Лібкнехта» зуміли дістатися фіналу, де поступилися сильній команді з Долинської – 0:2. І саме 1925-й рік вважається роком заснування команди «Гірник» (ПАТ КЗРК) Кривий Ріг.

Те, що на руднику в кінці 20-х років минулого століття була сильна команда свідчить і той факт, що до збірної Кривого Рогу, яка 1928 року взяла участь в першості України серед міст, входили і представники «Карла Лібкнехта».

Значний поштовх розвитку спорту – і футболу зокрема - на рудниках центральної частини Кривого Рогу дало відкриття двох стадіонів - «Батьківщина» («Родіна») та «Шахта Октябрська». До 1959 року, поки в Кривому Розі не з’явилася команда майстрів, єдиним серйозним змаганням (крім, звичайно, міських та обласних) для найсильніших команд міста була першість України серед команд КФК (колективів фізичної культури).

Криворізькі команди у подібних турнірах брали участь ще з довоєнних літ. Команда рудоуправління імені Карла Лібкнехта, наскільки відомо, лише одного разу «засвітилася» в «КФК»: 1956 року команда рудника грала у 6-й зоні першості республіки. Пропонується підсумкова таблиця і результати команди.

Довгий час футбольний колектив рудника імені Карла Лібкнехта виступав виключно в регіональних змаганнях: в міських турнірах – чемпіонаті та Кубку міста, інколи – в чемпіонатах області. Команда рудника завжди була міцним середняком, з яким проте рахувалися.

Нове життя у «карлолібкнехтовців» розпочалося 1998 року, коли на руднику була організована «Команда шахти «Родіна». Ініціатором створення сильної команди став її «хрещений батько» - директор шахти «Родіна», палкий прихильник футболу – Федір Іванович Караманіц, нинішній голова правління ПАТ «КЗРК». Саме завдяки його зусиллям аматорський колектив невдовзі став відомий далеко за межами Кривого Рогу.

Першим успіхом команди треба вважати «золотий дубль» 1999 року, коли «Шахта «Родіна» стала чемпіоном та володарем кубка міста, а також вийшла переможцем першості України серед підприємств концерну «Укррудпром», а ще дісталася фіналу Кубка області. Кістяк команди складали відомі у Кривому Розі футболісти Сергій Мікула, Валерій Лісовий, Дмитро Ковальчук, Владислав Олійник, Сергій Кисіль, Олександр Сивагін, Олександр Любимов, Олександр Тимошенко.

На традиційному у місті святі «Його Величність Футбол», де підводилися підсумки конкурсу «Людина футболу-1999 Кривого Рогу», представники команди шахти «Родіна» стали лауреатами в двох номінаціях. Олександр Ковальчук був в числі кращих тренерів року, а директор шахтоуправління «Родіна» Федір Караманіц увійшов в число лауреатів в номінації «Спонсор».

Два роки поспіль (2001,2002 рр.) «Родіна» виборювала звання кращої команди Дніпропетровської області, була володарем Кубка ДАК «Укррудпром». 2002 року обласна федерація футболу провела розіграш Кубка губернатора Дніпропетровщини. «Шахта «Родіна» стала першим володарем трофею. Наступного 2003 року команда грала у фіналі Кубка Міністерства промислової політики, а у 2002, 2003 рр. перемагала у міжнародному турнірі «Кубок країн СНД» серед підприємств гірничодобувної промисловості колишнього СРСР.

«В 2002 році вперше Кубок країн СНД серед підприємств гірничодобувної промисловості - дванадцятому за ліком – пройшов у Кривому Розі. Крім українців в турнірі також взяли участь представники Росії та Казахстану. Показавши стабільну і результативну гру, футболісти «Родіни» вперше стали володарями почесного трофею. У дні проведення змагань на стадіоні шахтоуправління «Октябрське» збиралося чимало шанувальників шкіряного м'яча. В успіху криворіжців мало хто сумнівався. До вирішального поєдинку з ФК «Магніт» з Желєзногорська (Курська обл., Росія) господарі турніру підійшли без втрат, забивши у ворота суперників 25 м'ячів!

При цьому свої ворота гірники зберегли «сухими». Один з кращих бомбардирів команди - Орест Атаманчук - став і героєм фінального матчу. Хоча події на полі розвивалися так, що переможця назвати було важко. Росіяни першими повели в рахунку. Господарі ж зрівняли результат незадовго до перерви. У другому таймі вболівальники стали свідками ще п'яти забитих м'ячів. Матч завершився перемогою криворіжців - 4:3. У «Родіни» відзначилися Орест Атаманчук, Олександр Семеренко та Віктор Бакум. Криворізький півзахисник Сергій Волосов був визнаний кращим гравцем турніру».

Сезон 2004 року теж був досить вдалим для підопічних Сергія Микули – на той час вже тренера «Гірника» (цю «професійну» назву команда отримала 2003 року, коли Федір Караманіц очолив КЗРК – Криворізький залізорудний комбінат, до складу якого, крім рудника імені Карла Лібкнехта увійшли колишні рудоуправління імені Леніна та Рози Люксембург). «Гірник» вийшов до фіналу Кубка Дніпропетровщини, та був одним з головних претендентів на перемогу в чемпіонаті області. У першому колі команда не зазнала жодної поразки. Проте, через набуття статусу професійного клубу (у липні 2004-го) «Гірник» не зміг продовжити участь у цих змаганнях.

Та все ж в період 2000-2003 рр. головним змаганням для команди була участь в першості України серед любителів - аматорських команд. У перших трьох турнірах криворізька команда (колектив уже захищав честь не тільки свого підприємства, а й в цілому міста) виступила не кращим чином, головним вбачалося набуття такого необхідного для подальшого росту досвіду. До того ж великою була велика плинність кадрів, зумовлена економічною нестабільністю в країні, а натомість і на підприємстві.

Тільки в четвертому для себе турнірі – 2003 року – «Гірник» нарешті домігся успіху, ставши «бронзовим» призером чемпіонату України серед аматорів. Цілком вірогідно, що гірники Криворіжжя в наступній першості могли стати й чемпіонами, але після першого етапу, де команда вийшла переможцем у своїй групі, «Гірник» отримав можливість підвищитися у класі, чим і скористався.

Найбільше ігор за «Гірник» в першостях України серед аматорських команд провели: Сергій МІКУЛА – 33, Сергій ВОЛОСОВ – 29, Дмитро СТАСЬ та Олексій ГВОЗДАЄВ – по 27, Олександр ДЕРГАЧОВ – 26.

Найкращі бомбардири: Сергій СТОРОЖЕВ – 14 м’ячів, Орест АТАМАНЧУК – 8, Олек-сій КОСЕНКО – 7.

З липня 2004 року «Гірник» Кривий Ріг - незмінний учасник чемпіонату України серед команд другої ліги. Головною рисою виступів «Гірника» у друголіговому турнірі – є стабільність. Команда грає без зривів. Найгіршим був результат у сезоні 2007/2008 рр., коли гірники фінішували 14-ми у групі Б (серед 18 команд), а найліпшим треба вважати 4-е місце в групі у чемпіонаті 2011/2012 рр. (14 команд), лише одного турнірного бала не вистачило команді, аби фінішувати у трійці призерів. Треба зазначити, що останні чотири сезони «Гірник» незмінно фінішує в десятці кращих.

Найбільше ігор за «Гірник» в першостях України серед команд другої ліги провели: Сергій ГВОЗДЕВИЧ – 151, Анатолій ПАШКОВСЬКИЙ – 143, Роман ГУРІН – 134, Олексій БОН-ДАР – 131, Юрій МУКАН – 109.

Найкращі бомбардири: Юрій КОЛОМОЄЦЬ і Анатолій ПАШКОВСЬКИЙ – по 38, Сергій ГВОЗДЕВИЧ – 32, Ігор БЕЗДОЛЬНИЙ – 18, Віктор БАКУМ – 17.

Горняк (Кривой Рог) 2015

 

Гелиос (Харьков) 2015

 

Гелиос (Харьков) 2014

 

Гелиос (Харьков, Украина)

Основан 2002

http://www.gelios.ua 

2012-13

 

2002  2003  2004  2005  2006  2007  2008  2010 2011 2012  2013  2014  2015

 

Футбольный клуб «Гелиос» создан 1 декабря 2002 года в городе Харькове. Инициатор создания команды — предприниматель Александр Матвеевич Гельштейн.

Первым соревнованием для клуба стал «Турнир выпускников ХАИ» 2003 года, который проходил в Харьковском аэрокосмическом университете. Дебютант занял призовое третье место.

С 20 апреля по 2 июля 2003 года «Гелиос» принял участие в групповом турнире чемпионата Украины среди коллективов физкультуры и спортивных клубов. Харьковчане заняли первое место в третьей группе, опередив ФК «Черкассы» по лучшей разности мячей, подтвердив серьёзность своих намерений выступать на профессиональном уровне. В июле того же года решением Совета ПФЛ «Гелиос» получил профессиональный статус и стал участником группы «В» второй лиги.

26 апреля 2003 года стартовал очередной чемпионат Харьковской области (высшая лига), который стал первым официальным первенством для клуба. «Гелиос» успел сыграть 15 игр, в тринадцати из них победил при одной ничьей и одном поражении. «Солнечные» были вынуждены покинуть соревнование, будучи безоговорочным лидером — 40 очков, разность мячей 45:12.

Первый матч во Второй лиге Украины команда провела дома на стадионе ХТЗ 2 августа 2003 года против ровеньковского «Авангарда». Матч закончился со счётом 1:1. дебютный сезон для «солнечных» был удачным: коллектив закрепился в середине турнирной таблицы, заняв шестое место из 16 команд.

Проведя двухнедельный учебно-тренировочный сбор в Алуште, 24 июля 2004 года «Гелиос», возглавляемый заслуженным тренером Украины, мастером спорта СССР И. А. Надеиным, начал выступления в четырнадцатом чемпионате среди команд Второй лиги (группа «В»). Коллектив уверенно одолевал турнирную дистанцию, одержав 15 побед подряд. За три тура до завершения первенства «Гелиос» досрочно получил пропуск в Первую лигу, победив «Днепр» на Центральном стадионе Черкасс. По итогам турнира команда одержала 25 побед при двух ничьих и одном поражении, набрав 77 очков. Эти показатели были наилучшими во всех трёх группах Второй лиги. Команда также забила больше всего мячей среди всех команд лиги — 68.

В июле 2005 года главным тренером команды стал В. В. Шеховцев. Проведя тренировочный сбор в Севастополе, 30 июля харьковчане стартовали в дебютном для клубе чемпионате среди команд Первой лиги.

27 сентября исполняющим обязанностей главного тренера клуба стал Р. И. Лысенко. Под его руководством «солнечные» в первом круге чемпионата провели 9 игр, в которых проиграли лишь один раз — во Львове с минимальным счётом 0:1 уступили «Карпатам». В восьми других матчах команда одержала 4 победы и 4 матча завершила вничью. По итогам первого круга клуб-дебютант набрал 23 очка и занял десятое место.

29 ноября 2005 года Ростислав Лысенко утверждён на должности главного тренера команды. В сезоне Первой лиги 2005/06, провалив финиш первенства (шесть поражений подряд), подопечные к тому времени уже бывшего главного тренера клуба Ростислава Лысенко завершили турнир на двенадцатой строчке турнирной таблицы.

1 июля 2006 года президент клуба Александр Гельштейн представил коллективу нового главного тренера. Им стал 36-летний Александр Севидов, в тренерском послужном списке которого есть бронзовая награда чемпионата Украины 2002/03, которую он выиграл с донецким «Металлургом».

«Гелиос» удачно начал шестнадцатое первенство: в девяти стартовых матчах команда одержала шесть побед и находилась на вершине турнирной таблицы, а её бомбардир Сергей Зелди был привлечён в молодёжную сборную. Спурт на старте завершился провалом перед зимним перерывом, и всё же весной харьковчанам удалось выровнять ситуацию и завершить турнир на седьмом месте.

В начале сезона 2007/08 новым старым главным тренером был назначен заслуженный тренер Украины Игорь Надеин. Руководство клуба поставило перед командой задачу — занять пятое место по итогам первого круга. В декабре 2007 года главным тренером команды стал Юрий Погребняк. Команда завершила сезон на 14 месте.

Сезон 2008/09 команда провела ещё более неудачно — 15 место. Место Погребняка занял Шеховцов, который в свою очередь уступил место Кандаурову. Кроме того, команда была лишена стадиона «Динамо», на котором выступала с момента основания. На «Динамо» стал выступать ФК «Харьков». Команда принимала своих соперников в райцентре Краснокутск на стадионе «Газовик». В связи с этим был приобретён и отреставрирован стадион, названный «Гелиос-Арена».

В сезоне 2009/10 команда заняла 10-е место, хотя после первого круга входила в тройку лидеров. Второй круг клуб провалил — лишь 4 победы и 4 ничьих, при 9 поражениях. В сезоне 2011—2012 команда повторила лучший успех в Первой лиге заняв 7-е место, хотя клуб мог финишировать в пятёрке лучших.

Говерла (Ужгород) 2015

 

Говерла (Ужгород) 2014

 

Говерла (Ужгород) 2012

На этой фотографии: Єгіше МЕЛІКЯН (21), Лаша ДЖАКОБІЯ(14), Олег МІЩЕНКО(23), Сергій БОЙКО (17), Чарлес НЕВУЧЕ(10), Мирослав ЛЮТНЯНСЬКИЙ(30), Євген ЄЛІСЄЄВ(13), Олександр СИТНИК (18), Микола ГИБАЛЮК (28), Павло ЩЕДРАКОВ(3), Назар ПЕНЬКОВЕЦЬ(12), Станіслав ПЕЧЕНКІН (11), Шандор ВАЙДА (22), Сергій КУЧЕРЕНКО(9), Сергій НУДНИЙ (6), Мірко РАЙЧЕВІЧ (7), Віталій КОМАРНИЦЬКИЙ (77), Дмитро ТРУХІН (15), Михайло МАЛІН (20), Платон СВИРИДОВ (16), Олександр НАДЬ (1)

 

Закарпатье (Ужгород)  2010

На этой фотографии: Бабенко Дмитро(33), Надь Олександр(1), Михайлов Андрій(73), Донець Андрій (4), Болохан Вадим(27), Шендрик Антон(8), Платонов Валентин (6), Козоріз Іван(22), Невуче Чарлес(10), Артьоменко Олександр(77), Браіла Володимир(18), Микуляк Владислав(23), ЛЕАНДРО МЕССІАС дос САНТОС, ІГОР АНДРОНІК, Сендли Сидни Бито, РУБЕН ГОМЕС ГАРСІЯ, Сергій Давидов, ТРІШОВІЧ Александар, Антон Поступаленко, ЗОТОВ Олександр, КСЬОНЗ Павло, Тимченко Ігор, Шопін Ігор, Ситнік Олександр

 

Закарпатье (Ужгород)  2009

 

Закарпатье (Ужгород)  2008

За ФК «Закарпаття» футбольного сезону 2007/2008 рр. виступали: воротарі — Дмитро Бабенко (зіграв 26 ігор і пропустив 37 м’ячів); Всеволод Романенко (5 і –12); Олександр Надь (1 і –5); захисники — Олександр Чижевський (28), Андрій Донець (провів 19 ігор і забив 1 гол), Олексій Кривошеєв (16), Ігор Чучман (12); Кахабер Аладашвілі (10); Ервіс Края (9 і 1); Ярослав Вишняк (8); Іван Шуга (4); півзахисники — Владислав Микуляк (27 і 1), Сергій Єсін (26); Іван Козоріз (26 і 4); Володимир Браіла (25); Ігор Шопін (23); Павло Ксьонз (22 і 1); Руслан Ярош (12); Андрій Пісний (8); Андрій Вітошинський (7); Едді Домбрайє (4); Мінья Попович (2); Сергій Зелді (1); форварди — Мирослав Бундаш (23 і 4); Олександр Бурий (19); Отар Марцваладзе (17 і 1); Руслан Платон (11 і 2); Анатолій Діденко (9 і 1); Костянтин Бабич (9 і 1), Невуче Чарлес (7). Почесний президент ФК ОСК «Закарпаття» — Нестор Шуфрич. Президент клубу — Євген Дорошенко. Перший віце–президент — Олег Мукомел. Генеральний директор — Іван Шіц. Головні тренери — Петро Кушлик (1–10 календарні матчі); Володимир Шаран (11–26) та Володимир Васютик (27–30). Начальник команди — Сергій Рущак.

 

Закарпатье (Ужгород)  2007

За ФК ОСК «Закарпаття» у футбольному сезоні 2006/2007 грали: воротарі — Дмитро Бабенко (зіграв 33 матчі й пропустив 17 м’ячів), Юрій Славік (2 і –5); Олександр Антонюк (провів 14 ігор), Андрій Бойко (6), Володимир Браіла (зіграв 27 матчів і забив один гол), Мирослав Бундаш (29 і 13), Олександр Бурий (23 і 5), Андрій Вітошинський (13 і 1), В’ячеслав Горбаненко (2), Юрій Грошев (6), Андрій Данаєв (28 і 2), Юрій Дано (25 і 2), Едді Домбрає (22 і 3), Сергій Єсін (29), Сергій Задорожний (8), Василь Кардаш (3), Андрій Ковальчук (7), Іван Козоріз (28 і 1), Михайло Кополовець (19 і 2), Володимир Корнутяк (8), Михайло Крьока (13), Олександр Малицький (14 і 1), Владислав Микуляк (27 і 6), Саша Матич (9 і 1), Олександр Моргунов (10), Андрій Нестерук (15 і 2), Олександр Пакош (3), Василь Пилип (8), Анатолій Подробаха (14 (4), Володимир Постолатєв (17 і 1), Максим Стадник (5), Юрій Целих (14 і 4), Олександр Чижевський (30) й Ігор Чучман (7). Почесний президент ФК ОСК «Закарпаття» — Нестор Шуфрич. Президент клубу — Євген Дорошенко. Перший віце–президент — Олег Мукомел. Генеральний директор — Іван Шіц. Головний тренер — ЗТ України Петро Кушлик. Начальник команди — Сергій Рущак. Тренери — Володимир Шаран, Володимир Васютик, Михайло Іваниця та ЗМС СРСР Василь Турянчик.

 

Закарпатье (Ужгород)  2005

На этой фотографии: Василій Кобин, Тарас Михалик, Олександр Надь, Михайло Кополовець, Денис Голайдо, Вадим Заяць, Михайло Гурка, Володимир Овсієнко, Олексій Савінов, Ігор Чучман, Євгеній Лозинський, Олександр Антонюк, Володимир Корнутяк, Рустам Худжамов, Владислав Микуляк, Олександр Пищур

 

Закарпатье (Ужгород) 2004

У чемпіонському футбольному сезоні 2003/2004 за ФК ОСК «Закарпаття» грали: Т. Луценко (зіграв 7 матчів і пропустив 6 голів), В. Овсієнко (21 і 15) та І. Білан (8 і 6); МСМК М. Бундаш (зіграв 30 матчів і забив 7 голів), М. Гурка (33 і 7), К. Деревльов (16 і 1), Т.Ільницький (32), В. Кобін (23 і 1), Я. Карабін (8), А. Клименко (15), О. Когутич (28), М. Кополовець (24 і 1), В. Корнутяк (2), М. Луцишин (15 і 1), Володимир Мазяр (13 і 5), В. Мацюк (28 і 12), В. Микуляк (16), М. Міловановіч (13 і 4), А. Оксимець (11), А. Сапуга (17), С. Сизіхін (26 і 1), Є. Чеберячко (31 і 2), В. Солодкий (2), Г. Щекотилін (5), В. Стецьо (1), А. Пархоменко (1), А. Зав’ялов (14), С. Жигулін (12 і 1), Р. Горецький (9), Роман Гнатів (15 і 3), В. Гей (15), М. Бобаль (10 і 1), І. Білак (15). Почесний президент ФК ОСК «Закарпаття» — Степан Ревак; Президент — Володимир Паульо; Перший віце-президент–виконавчий директор — Мирослав Щербей; Віце-президент — Олег Іщенко та Андрій Ердевдій; Начальник команди — ЗМС СРСР Василь Турянчик; Головний тренер — Віктор Ряшко; Тренери — Володимир Васютик та Михайло Іваниця. Адміністратори — Іван Шіц та Сергій Рущак.

 

 

Закарпатье (Ужгород, Украина) 2000

Склад команди ФК ОСК “Закарпаття”-1999/2000 рр.): воротарі — В. Васютик (зіграв 20 ігор і пропустив 25 м'ячів), І. Ковач (3 і -7), В. Четін (12 і -17), захисники — І. Білак (провів 31 гру і забив 3 голи), І. Бучок (8), С. Гоголадзе (32), В. Головачко (2), МС СРСР О. Єфімов (17), О. Когутич (31 і 3), М. Надь (2), В. Стецьо (22), півзахисники — Я. Бровдій (1), В. Гей (32 і 1), С. Гозда (30 і 1), О. Грабар (28 і 1), М. Ковтун (20 і 2), А. Лендєл (32), Р. Марич (26 і 1), С. Сарган (26), Олег Миронов (5 і 1), форварди — Матвій Бобаль (12 і 1), М. Бундаш (33 і 15), В. Лофинець (18 і 1), О. Сидоренко (32 і 2), В. Франко (18 і 2) та А. Шулятицький (12).  Президент ОСК “Закарпаття” — Іван Іванчо. Перший віце-президент — Юрій Гецко.  Начальник футбольного клубу — Олег Іщенко. Головний тренер — Віктор Ряшко.  Тренери — ЗМС СРСР Василь Турянчик та Михайло Іваниця.

 

Верховина (Ужгород) 1997

 

Закарпатье (Ужгород)  1986

“Закарпаття” Ужгород-86: воротарі — МС СРСР С. Страшненко (25 ігор) таІ. Надь (21), захисники — І. Погоріляк (зіграв 35 ігор та забив 2голи), О. Пахомов (7 і 1), Йосиф Кароль (8), В. Рущак (24), І. Васьків(33 і 1), І. Пфайфер (25 і 1), О. Ідьяртов (36 і 1), Я. Касперський(24), Роберт Іваненко (34), півзахисники — М. Ловска (39 і 14), Ю.Бенедек (7), Т. Корпонай (22 і 1), І. Дашкар (6), В. Ковач (30 і 3), І.Лукач (39 і 3), Ю. Костик (13), форварди — В. Мартиненко (15 і 6), В.Зубанич (39 і 7), І. Гецко (33 і 6), В. Коман (37 і 4) та І. Грін (14).Кращим бомбардиром став півзахисник і капітан команди Михайло Ловска —14 голів. Начальник команди — І. Гулянич. Старший тренер — МС СРСР І.Шандор. Тренер — Ст. Войтко.

 

Закарпатье (Ужгород)  1985

Склад команди “Закарпаття”-85: воротарі — МС СРСР С. Страшненко (19) таІ. Надь (27), захисники — Я. Касперський (25), І. Погоріляк (19), В.Рущак (19), Т. Пфайфер-мол. (20), О. Пахомов (40 і 4), А.т Товт (28 і2) півзахисники — В. Ковач (37 і 9), В. Зубанич (29 і 3), І. Лукач(36), М. Ловска (36 і 11), М. Васьків (19), Т. Корпонай (34 і 4), ЮрійГада (14 і 2), Йосип Кароль (6 і 1), М. Іваниця (21 і 1), Бобков (7),І. Дашкар (9), Шляхта (4), форварди — В. Коман (32 і 3), В. Мартиненко(39 і 14), І. Шангін (34 і 1), Е. Леврінц (17 і 1), Галан (5), Бенько(2), Я. Сухан (1), Й. Микуланинець (4). Начальник команди — ІлляГулянич. Старший тренер — Іштван Шандор. Тренер — Степан Войтко.Капітан команди — Михайло Ловска.

 

Говерла (Ужгород)  1978

Склад команди ужгородської “Говерли”— 78: воротарі — Іван Ковач (8зіграв матчів і пропустив 9 голів), Василь Іванов (2 і -2), СтепанСтойка (18 і -20), МС СРСР Емеріх Майороші (17 і -22), захисники —Олександр Рудай (9), Михайло Альберт (9), Степан Шебі (22) ЮрійПономаренко (11), Олександр Пахомов (зіграв 43 ігри й провів один гол),Сергій Рущак (7), півзахисники — Аттіла Зан (35 і 1), Іван Улинець(43 і4), Олександр Свергун (24 і 1), Василь Дудаш (11 і 1), Юрій Чирков (43і 1), Йосип Вамоші (20), Сергій Семушин (43), форварди — Федір Розгоні(39 і 7), Юрій Бенедек (38 і 6), Костянтин Лобанов (37 і 13), МиколаСех (4), Юрій Ціпле (20 і 5), Олександр Легерда (20 і 2) та ВолодимирДем’янов (15), Кращим бомбардиром команди став Костянтин Лобанов —автор 13 забитих м’ячів. Капітан команди — Юрій Чирков. Начальниккоманди — Олександр Малець. Старший тренер — МС СРСР Іштван Шандор.Тренер – МС СРСР Степан Варга. Адміністратор — Степан Селменський.

 

Говерла (Ужгород)  1972

 

Верховина (Ужгород)  1968

Воротарі — Є. Ортутай (зіграв 21 ігру), Ф. Капустей (18) та М. Тирканич(7), захисники — В. Радик (39), В. Матолчі (18), Ст. Товт (27 і забив 1гол), В. Ладані (24), півзахисники — Ст. Мадяр (36 і 3), Ю. Баканчош(38 і 2), Ст. Грицьо (34 і 2), Ст. Балог (18), О. Каменецький (9), І.Якоб (12), форварди — В. Скунць (13), З. Мечей (36 і 7), І. Диковець(38 і 9), М. Черепаня (12 і 1) Й. Вагань (27 і 1), В. Павліш (2), О.Гливка (23 і 4). Старший тренер — ЗМС СРСР. Михайло Михалина. Тренер —Іван Пажо.

 

Верховина (Ужгород)  1966

Воротарі — А. Гаваші (36 ігор) і Є. Ортутай (6), захисники — С. (32),В. Матолчі (33), В. Радик-мол. (зіграв 17 матчів і забив 1 гол), В.Ладані (34 і 2), А. Берта (35), А. Белені (35 і 1), Ст. Решко (16), Ю.Чирков (20 і 1), М. Іванчов (27 і 5), Й. Вагань (35 і 2), форварди —Михайло Масинець (32 і 17), Іван Пажо (22 і 2), Олександр Данилаш (14 і1), Василь Скунць (5 і 1), О. Сабов (8 і 2), М. Штець (20 і 2), ВасильГрубчак (11), І. Шопа (5 і 1), Б. Миронов (8). Кращим бомбардиром із 17голами став Михайло Масинець. Він є також автором хет-трику. Три голивін забив у домашньому матчі з сіверськодонецьким “Хіміком”. Капітанкоманди — Йосип Вагань. Старший тренер – ЗМС СРСР Михайло Михалина.Граючий тренер — Іван Пажо.

 

Спартак (Ужгород)  1954

 

Спартак (Ужгород) 1950

1950 рік увійшов в історію команди, як один із найбільш вдалих. Крім того, що ужгородці стали чемпіонами УРСР серед КФК, вони вибороли Кубок України. Тренував ужгородських спартаківців колишній гравець цієї команди Василь Радик-ст.

Крім того, що ужгородці стали чемпіонами УРСР серед КФК, вони вибороли Кубок України. 1953 р. приніс команді ще більші успіхи. Спартаківці вийшли переможцями у своїй зоні і з великим підйомом провели фінальні ігри, які від тепер проводились в Ужгороді (стали чемпіоном і володарем Кубка області). У перший же день змагань ужгородці розгромили харківське «Торпедо» — 6:1, з рахунком 2:0 перемогли «Динамо» (Проскурів), 6:1 — херсонських одноклубників і 4:0 — команду «Металург» (Жданів). Ужгородська команда вчергова виборола титул чемпіонами УРСР по футболу в 1953 р. стали: Д.Товт, Ю.Гегедши, С.Баран, Ю.Лавер, Ф.Ванзел, Й.Егерварі, Т.Лийко, Л.Віханський, А.Сабо, А.Фенцик, Б.Калинів, З.Дьєрфі, Д.Калинич, Й.Бондар, В.Соломонка, В.Рвачко, Й.Тулейбич, В.Гажо, К.Олаг. Тренери — Б.Вейг і В.Радик. Двоє футболістів, К. Олаг та Д. Калинин, в 1953 р. стали вже триразовим чемпіонами Української РСР і попри цікаві пропозиції з інших команд залишилися відданими рідному клубу.

У 1954 р. постановою Головного управління у справах фізкультури і спорту «Спартак» (Ужгород) був включений у клас «Б» як чемпіон України. З цього моменту до 1971 р. (реорганізації першості СРСР із футболу) ужгородці незмінно виступали серед команд майстрів. За роки існування закарпатського футболу у краї підросло й змужніло чимало талановитої молоді й плинність кадрів  у «Спартаку» була високою.

Спартак (Ужгород)  1946

Золоті нагороди в складі ужгородського «Спартака», пам’ятного 1946 року вибороли: воротарі — О. Бокотей, М. Кречко, захисники — Й. Бiловарi, Г. Лавер, В. Радик, півзахисники — Р. Бунчек, Й. Раковцi, I. Фабiян, А. Задор, М. Михалина, Д. Калинич, А. Товт, форварди — Р. Айхерт, В. Гайлик, К. Олаг, В. Юхвiд, Г. Тесар, М. Гедi, Д. Товт, Ю. Фiялко. Старший тренер — Берталон Вейг. Капітан команди — Дезидерій Товт.

У 1946 році відновлюється чемпіонат УРСР серед команд колективів фізкультури (КФК). Дебютує в ньому й ужгородський «Спартак», який був заснований 16 січня 1946 року. Треба зауважити, що новостворений «Спартак» немає нічого спільного з першим чемпіоном Закарпаття — командою «Спартак — УРСО» (Ужгородське робітниче спортивне общество (товариство).

9 травня З6 футбольних колективів, поділених на чотири зони: Західну, Східну, Центральну та Південну розпочали боротьбу за звання чемпіона УРСР серед КФК. Цей турнір тривав майже три місяці — до 7 липня. Змагання серед КФК водночас стали й зональним турніром першості колишнього Союзу, де розігрувалися путівки до третьої групи. Ужгородцi виступали в Захiднiй зоні, де крім них грали ще три команди під назвою «Спартак»: (Львів, Чернiвцi та Дрогобич), дві — «Локомотив» (Тернопіль i Рівне) та «Динамо» (Луцьк). Ужгородцi під керівництвом головного тренера, відомого ужгородського фахівця Бертолона Вейга, який, до речі, пізніше, в 1954 році, перший із закарпатців закінчив курси тренерів у Москві, були поза конкуренцією, обігравши по черзі всіх суперників як вдома, так i на їхньому полі, при одному нічийному рахунку (2:2) у Львові. Цікавий той факт, що наші земляки три поєдинки завершили з великими результатами. Скажімо, у ворота рівненчан забили 16 «сухих» м’ячів, чернiвчанам — 13, а тернопiльчанам вдалося забити лише гол-престижу — 10:1. Фiнальний турнiр переможцiв зональних змагань пройшов 17–21 липня на київському стадiонi «Динамо». I тут пiдопiчнi Берталона Вейга довели, що з ужгородським «Спартаком» слід рахуватися. Закарпатцi впевнено переграли своїх суперників i вперше вибороли звання чемпiона України 1946 року. Вони разом із командою ОБО Київ, яка зайняла друге місце, вибороли право виступати в міжзональному турнірі (Південна підгрупа) третьої групи першості колишнього Союзу. Отже, на цьому сезон для ужгородцiв не завершився. За право виходу до третьої групи першості колишнього СРСР було проведено додатковий мiжзональний турнiр мiж командами-переможцями бiлоруської, закавказької, середньоазiатської зон i двома кращими колективами України. Ужгородський «Спартак», обігравши всіх своїх суперників i один матч завершивши підписанням мирної угоди, займає перше місце й виборює єдину путівку до другої групи першості колишнього Союзу.

Крім того, що ужгородцi стали чемпіонами, вони здобувають право і виступати в розiграшi Кубка СРСР, який з 6 по 20 жовтня відбувся в Москві. Спартаківці, не дивлячись на іменитих суперників, теж цей престижний турнір провели нарівні. До слова, в 1/16 фіналу ужгородці з рахунком 4:3 переграли команду майстрів класу «А» (пізніше дістала назву «вища ліга» чемпіонату СРСР — Авт.) — ленінградських динамівців, котрі цього ж року зайняли почесне п’яте місце в підсумковій турнірній таблиці. Голи в закарпатців забили Дезидерій Товт, Іван Фабіян, Рудольф Айхерт і Адальберт Задор.

Другим суперником на шляху закарпатців була вже на той час грізна команда — «Спартак» Москва, яким підопічні Берталона Вейга поступилися з великим рахунком 0:5. Але поступилися не рядовій команді, а самим володарям цього престижного трофею. До речі, московські одноклубники того пам’ятного року стали втретє володарем Кубка СРСР. За москвичів виступали такі гранди радянського футболу, як ЗМС СРСР Василь Соколов, Георгій Глазков, Микола Дементьєв, Сергій Сальников, Костянтин Малінін, Олег Тімаков, Костянтин Рязанцев та інші. З того часу про футбольну дружину з провінційного містечка на Заході УРСР почали ходити легенди.

До того ж, забігаючи наперед, ужгородці за цю поразку двічі взяли реванш від москвичів, котрі напередодні нового футбольного турніру проводили свій навчально-тренувальний збір на Закарпатті. У першому матчі, котрий відбувся 13 квітня 1947 року, ужгородці виграли у своїх кривдників 3:2, а рівно через тиждень — вдруге (1:0). Звіт про цей матч читаємо в інформації, яка так і називалася «Ужгородці перемагають вдруге» (газета «Закарпатська правда» за 22 квітня 1947 р.): «Завершувався перший тайм, який був насичений гострою боротьбою за м’яч, цікавими комбінаціями, винахідливістю форвардів та захисників. На останній хвилині голкіпер господарів Олександр Бокотей, який, до речі, грав особливо добре, взяв сильний м’яч від нападаючого москвичів Рєзцова. Потрібно сказати, що футболісти з білокамінної на цей раз були здивовані стійкістю та витривалістю ужгородців. У перерві матчу можна було почути, як головний тренер столичного «Спартака» Микола Дементьєв зауважив своїм товаришам: «Сильна команда. Має все, щоб бути в першій групі». Це було сказано влучно. Отже, «Спартак», а це особливо приємно, зумів уже в дебюті виправдати довір’я шанувальників, здобути визнання спеціалістів, залишити свій вагомий слід не тільки в історії закарпатського, але й українського футболу. І хоча в майбутньому не всі ми завжди будемо задоволені лідером закарпатського футболу, однак із усією відповідальністю можемо констатувати, що на українському футбольному небосхилі з’явилася ще одна самобутня й цікава команда, в якій свої перші кроки робили багато визначних майстрів шкіряного м’яча.

 

У пам’ятному 1946 році успіх ужгородських спартаківців підтримала й юнацька збірна області, яка теж стала чемпіоном України.

Русь (Ужгород) 1936

 

Русь (Ужгород)  1935

 

Русь (Ужгород) 1933

СК "Русь" (Ужгород) -- чемпіон Словаччини

 

Русь (Ужгород)  1931

Другий візит СК "Русь" до Львова

 

Русь (Ужгород)  1928

 

Русь (Ужгород)  1927

СК "Русь" (Ужгород) в гостях в СК "Україна" (Львів)

 

СК Русь (Ужгород) 1926

 

Говерла (Ужгород, Украина)

Основан 1925

http://fcgoverla.uz.ua/

https://vk.com/fcgoverla1925  

http://karpatsport.ucoz.net/

 

1925  1926  1927  1928  1929  1930  1931  1932  1933  1934  1935  1936  1937  1938  1939  1940  1941  1942  1943  1944  1945  1946  1947  1948  1949  1950  1951  1952  1953  1954  1955  1956  1957  1958  1959  1960  1961  1962  1963  1964  1965  1966  1967  1968  1969  1970  1971  1972  1973  1974  1975  1976  1977  1978  1979  1980  1981  1982  1983  1984  1985  1986  1987  1988  1989  1990  1991  1992  1993  1994  1995  1996  1997  1998  1999  2000  2001  2002  2003  2004  2005  2006  2007  2008  2009  2010  2011  2012  2013  2014  2015

 

1925—1946 — «Русь» 1946—1961 — «Спартак» 1961—1971 — «Верховина» 1971—1982 — «Говерла» 1982—1996 — «Закарпатье» 1996—1998 — «Верховина» 1998—2011 — «Закарпатье» 2011—             — «Говерла

Чемпіон Словаччини 1933 Победитель Первой лиги Украины: 2003/04, 2008/09, 2011/12 2-е место в Первой лиге Украины: 2000/01, 2006/07 Победитель группы «А» Второй лиги Украины: 1998/99 Чемпион Украинской ССР: 1946, 1950, 1953 Обладатель Кубка Украинской ССР: 1950

 

 

Почався  відлік з 15 серпня 1901 року, коли в Ужгороді відбувся перший офіційний товариський матч між збірною міста над Ужем та уже відомою на той час будапештською командою БАК (Будапештський атлетичний клуб). Ужгородці той дебютний матч програли з рахунком 0:3. Та головне інше — цього дня була «вписана» перша сторінка в славний літопис футболу в нашому казковому краї. З нагоди цього ювілею в області відбулося чимало захоплюючих спортивних заходів. Та чи не найбільшим здобутком стала ужгородська команда ФК ОСК «Закарпаття» в І-ій лізі, котра вперше в історії крайового футболу виборола путівку в елітний дивізіон чемпіонату України.

15 серпня 1925 року в Ужгородському клубі "Гніздо" патріоти-ентузіасти обрали комісію у складі трьох чоловік - Августина Лавришина, Сергія Єфремова та Теодора Ортутая, які проголосили створення нового спортивного клубу "Русь" (Ужгород). 

На зборах обрано перший склад фунуціонерів клубу: головою - Іллю Гаджегу, заступником голови - Едмунда Бачинського, секретарем та керівником футбольної секції - Августина Лавришина. Кольори клубу - зелено-червоні, емблема - офіційний герб краю - зліва синьо-жовті смуги, справа - червоний медвідь. Перший офіційни поєдинок СК "Русь" зіграла 4 червня 1926 року.

Суперником СК «Русі» став другий ужгородський клуб ЧсСК. Перший млинець для «Русі» вийшов гливким, результат матчу - 0:2 на користь ЧсСК.

Перші тренування проводилися на футбольному полі УАК, а з 1927 по 1930 рр. на стадіоні чехословацького спортклубу (ЧсСК). Уже з літа 1930 р. футбольна команда "Русь" грала на своєму власному полі, побудованому частково на кошти, подаровані заможними членами та прихильниками клубу та банкові позики (векселі). Футболісти СК "Русь" - аматори (в широкому розумінні цього слова). Учні вчительської семінарії, гімназії, вчителі та службовці гордилися тим, що могли одягнути на себе блакитну футболку з тодішнім гербом Підкарпатської Русі. Футболісти основного складу і дублери (резерв), незалежно від своїх професій два рази на тиждень (по вівторках і четвергах) приходили на тренування , а в суботу та неділю - грали у товаристських чи календарних матчах.

У другій половині 1926 р. СК"Русь" провела ще кілька товариських матчів. У 1927 -1928 рр. СК "Русь" зіграла з перемінним успіхом у декількох десятках матчів, у т. ч. й двох "міжнародних", які відбулися 31 травня та 1 червня 1927 р. у Львові, суперником якого була місцева команда СК "Україна". Результат обох матчів - 3:3. СК "Русь" бере участь і у календарних іграх чемпіонату краю серед слов'янських команд, де двічі поспіль займає друге місце після ЧсСК (Ужгород). У 1929 р. вперше вдалося стати чемпіоном не лише краю, а й Східної Словаччини, обігравши чемпіона ЧсСК (Кошице) з рахунком 2:1. У цьому ж році ужгородська команда попала у фінал першості Словаччини, проте внаслідок суб'єктивного суддівства поступилася чемпіону ЧСР-ШК (Жиліна), з рахунком 2:3. У 1930 -1932 рр. СК "Русь" знову бере участь у фінальних іграх чемпіонату Словаччини. А етапним для неї можна назвати 1933 рік. Учетверте підряд вона виграла чемпіонат Підкарпатської Русі та Східної Словаччини, взяла участь у фіналі загальнословацького чемпіонату, де зустрічалися ЧсСК (Братислава), ШК (Жиліна) та СК "Русь" (Ужгород). Після проведення календарних зустрічей із ЧсСК (Братислава) 3:2 та 0:0, із ШК (Жиліна) 1:3 та 4:0, СК "Русь" набрала 5 очок при співвідношенні забитих і пропущених м'ячів (8:5), і вперше за час свого існування стала чемпіоном Словаччини серед слов'янських футбольних команд.

У 1934 р. було реорганізовано усю систему загальнодержавного розіграшу, тобто чемпіонату ЧСР. Із кращих футбольних команд створювалися т.зв. "дивізії", яких було п'ять: середньо чеська, дивізія чеської провінції, моравсько-сілезька, словацько-підкарпатська, дивізія німецького союзу. Як бачимо, система розіграшу футболу у ЧСР проводилася за національним принципом. Словацька дивізія була розділена на дві групи - Західну (команди західної і середньої Словаччини) та Східну (команди східної Словаччини і Закарпаття). На підставі попередніх спортивних результатів у Східну Словацько-Підкарпатську дивізію було включено дві сильніші слов'янські команди (СК "Русь" та ЧсСК з Ужгорода) і дві угорські футбольні дружини, які у своєму національному розіграші зайняли перші два місця (МШЕ (Мукачево) та БФТЦ (Берегово).

У першому розіграші східнословацької-підкарпатської дивізії СК "Русь" виступила досить вдало: провела 12 матчів, набрала 18 очок і посіла перше місце. У фінальній першості Словаччини у першому колі вона переграла за сумою двох матчів ФТЦ (Філяково) 2:0 та 1:2. Далі суперниками СК "Русь" були футболісти ЧсСК (Братислава). Незважаючи на те, що після першого матчу ужгородці вигравали 3:1, та це не допомогло їм переграти братиславський футбольний клуб. У другому матчі братиславці з аналогічним рахунком переграли «Русь», а в вирішальній грі на нейтральному полі ужгородці поступилися словакам 0:2 і втратили звання чемпіона Словаччини.

Але справжній успіх прийшов для "Русі" у 1936 році. Через 11 років свого існування СК «Русь» домоглася свого найбільшого успіху. Вдруге ужгородці  стають переможцями східнословацько-підкарпатської дивізії 1935-1936 рр. . СК "Русь" виборола перше місце у своїй групі, і отримала право брати участь у майбутніх фінальних іграх Словаччини.  За звання чемпіона Словаччини 1936 р. ужгородці боролися з переможцем західнословацької дивізії - командою ФТЦ (Філяково). Перший матч закінчився з рахунком - 1:1, а у матчі-відповіді ужгородці здобули перемогу 2:1 та вдруге завоювали звання чемпіона Словаччини і право боротися за вихід до національної ліги.  

У боротьбі за путівку до «вишки» компанію ужгородцям склали переможці Чеської, Моравсько-Силезької та Німецької дивізій: «Вікторія-Жижков» (м. Прага), СК «Градець-Кралове» (м. Градець-Кралове),  СК «Батя» (м. Злін) та СК «Шумперк» (м. Меріш-Шемберг). 

Закарпатці достойно виступили у групі і набравши 8 очок, підійшли до останнього поєдинку, який мав проходити  у рідних стінах проти фаворита групи, найбагатшої команди серед п’ятірки учасників - СК «Батя», яка належала взуттєвому королю Чехословаччини Яну Баті. Закарпатці впенено переграли команду зі Зліна і пробилися у загальнонаціональну лігу ЧСР. Саме в 1936 р. футболісти СК "Русь" стали відомі всій футбольній Чехословаччині як "літаюча команда вчителів". Команда, мабуть, вперше у світі стала регулярно літати на офіційні матчі.. Уже у кінці 1936 - початку 1937 рр. В.Федаком було зорганізовано підлітковий футбол у клубі, що з часом нараховував 120 чол. Було створено чотири дитячі та юнацькі групи, у яких 2 рази на тиждень проводилися тренувальні заняття, влаштовувалися товаристські, а згодом й календарні матчі з іншими дитячими та юнацькими командами міста. Саме з них розпочали свою футбольну кар'єру Д.Товт, М.Мигалина, В.Гажо, В.Юхвід, М.Кречко, І. та Й.Богдани, І.Томаш, В.Вишньовський, В.Гаваш та ін.

Після вибуття з держаної ліги СК " Русь " знову займає своє місце у східнословацько-підкарпатській дивізії. Згодом «Русь» стає володарем  Верховинського кубка (згідно вказівки східноугорського футбольного відділення у Дебрецені). Унаслідок цього команда СК " Русь " була допущена до розіграшу другої групи (НБ-ІІ) першості Угорщини. 

За 20-річну свою історію (1925-1945 рр.) команда СК "Русь" зіграла 36 міжнародних ігор (неповні дані), з яких 21 - з угорськими , 7 - румунськими, 5 - польськими і 3 - чехословацькими клубами. За період з 31 травня 1927 р. по 29 червня 1945 р. вони виграли 11, у нічию зіграли - 6, а програли - 19. Співвідношення забитих та пропущених м'ячів - 84:92. 26 разів приймали вони закордонні команди на своєму полі і 10 разів побували в гостях: 4 рази в Румунії, по 2 рази у Польщі, Чехословаччини та Угорщині.

Саме гравці СК «Русі», який в кінці 1945 року практично припинив існувати як спортивний клуб, стали ядром новоствореного клубу «Спартак» (Ужгород) у 1946 році, який прославив уже радянське Закарпаття на теренах Української РСР

Гарай (Жовква, Львовская область)

Основан

 

1990

 

Невеличке, але древнє і затишне місто Жовкза, відоме як імовірне місце народження Богдана Хмельницького і як місце загибелі льотчика Нестерова. До речі, ім’я останнього місто носило на протязі майже чотирьох десятиріч. Зараз Жовква більше відома завдяки своїй футбольній команді Гарай, яка досить успішно виступає в чемпіонаті України.

Футбол в Жовкві має давні традиції. Ще на початку 20-их років при місцевому осередку польського гімнастичного товариства “Сокул” було засновано спортивний клуб "Любіч”. В 1923-24 рр команда виступала в першості округу по класу “Ц”. На початку тридцятих років робітниками склозаводу було засновано РКС Гута, а єврейською громадою міста - ЖТТС “Нордія”.
Ці клуби змагалися спочатку в класі “Ц”, а з 1938 року - в класі “Б”. В листопаді 1936 року і українці Жовкви організували свій спортивний осередок - УСК “Стріла”.
Ініціаторами цієї акції були Яр.Гоцький, В.Малиновський, М.Орловський, професор Юліан Буцманюк. Клуб вступив до Львівського окружного союзу-футболу і два сезони грав в найнижчому класі “Ц”. До Жовкви досить часто приїжджали львівські клуби, в тому числі “Чарні", “Погонь", “Україна”, Гасмонея, “Лєхія”.

Після війни міська команда без успіху виступала в обласних змаганнях.
Змінювалися назви команд (*Авангард”, “Кооператор", “Арсенал", “Гарай"), не змінювався рівень гри. Найгіршими були 70-80 роки. Доходило навіть до того, що місто взагалі не мало свого представника в чемпіонаті області.

11 січня 1990 року було створено ФК Тарай. Це був період своєрідної моди на футбольні клуби, коли вони створювалися ледь не в кожному селі. Окрім назви, вони нічим не нагадували справжній футбольний клуб. В Жовкві одразу зробили все можливе, щоб не повторювати чужих помилок. Новозаснований клуб отримав підтримку як з боку влади, так і підприємств району. Першим президентом був обраний Богдан БАГРІЙ, головним тренером став Юрій БОНДАРЕНКО. Серед засновників клубу був і Микола БУСЬКО, який вже на протязі семи років разом з
Гараєм.

До створення клубу “Гарай” без особливого успіху виступав в другій обласній лізі. А вже в сезоні 1991 р команда дебютувала в першій лізі і здобула третє місце в клубному заліку. Кожний наступний сезон Тарай” піднімався вгору. В сезоні 1992-93 доросла команда вперше здобула медалі (поки що бронзові), а ще за рік, знов вперше в своїй історії, стала чемпіоном області. Новим президентом клубу став Роман БІЛЕЦЬКИЙ.

Восени 1994 року ”Гарай" стартував в аматорській першості України. Перед командою було поставлено максимальне завдання - здобути путівку до другої національної ліги. А вирішувати це завдання доручили Богдану БЛАВАЦЬКОМУ, який ще навесні захищав кольори Гарая як футболіст. Новий тренер практично повністю поміняв склад команди, запросивши до неї молодих гравців. Важкий двобій з хоростківською Зорею закінчився на користь жовківських футболістів. Згідно регламенту змагань, “Гарай" отримав місце в другій національній лізі в сезоні 1995-96 рр. До цієї перемоги команда додала ще і Кубок області.

Вдало виступає "Гарай" і в чемпіонаті України. Клуб постійно перебуває в групі лідерів своєї групи. Успішними були виступи і в кубку України. І все це на фоні фінансових проблем, які вже другий рік переслідують команду.

Гарай (Жовква, Львовская область) 1990

 

Газовик-Хуртовина (Комарно) 2010

 

Газовик (Комарно)  1986

На фото: "Газовик" Комарно 1986 рік.Сидять: С.Єндик, О. Бучкевич, І.Угриновський, В.Єндик, А. Мороз; стоять: Б. Борівець, М. Баглай, В. Шпрінгер, Я. Кликоцький, М. Кос, Б. Полянський.

 

Газовик (Комарно)  1984

На фото: "Газовик" 1984 рік. Зліва на право стоять: В. Качмарський, 0. Бучкевич, Я. Кликоцький, Є.Присташ, Б. Борівець, М. Кос, Р. Котик, М. Лопушинський, С.ЄНДИК; СИДЯТЬ: Г. Тарадада, М. Даниляк, М. Ткачик, Я. Пастернак, І. Лопушинський.

 

Газовик (Комарно)  1982 г.

На фото: "Газовик" 1982 рік. Перед грою з командою "Хімік" Яворів Зліва на право Є.Присташ, Я. Пастернак, Б. Борівець, М. Гаргаля, М. Присташ, ІО. Команов, І. Угриновський, В. Кулик, В. Качмарський, І. Лопушинський, О. Утриско.

 

Газовик (Комарно)  1980

Футболісти "Газовика" провели 26 зустрічей, в яких здобу¬ли 17 перемог, 6 звели в нічию і 3 програли. Забито 53 м'ячі, пропущено — 20. Чемпіонами області по футболу в першій групі стали: воротарі Ярослав Пастернак, Микола Фецат; захисники: Богдан Борівець (капітан команди), Степан Єндик, Євстахій Присташ, Іван Лопушинський, Андрій Мороз, Зеновій Сороківський, Михайло Гаргаля; півзахисники Володимир Качмарський, Михайло Угриновський, Євстахій Шуфрин, Мирон Присташ; нападники Михайло Сороківський, Микола Даниляк, Ігор Угриновський, Нестор Габер, Михайло Кос.

 

Газовик (Комарно) 1978

На фото: "Газовик" 1978 рік.Стоять зліва на право: Т. Іваницький, М. Гаргаля, М. Присташ, Мих.Баглай, М. Угриновський, В. Качмарський, Я. Пастернак, М. Фецат, тренер М. Лопушинський; сидять: Є.Присташ, O.Бучкевич, М. Баглай, І.Лопушинський, М. Сороківський,I.Мисаковець, А.Мороз.

 

Газовик (Комарно) 1968

На фото: "Газовик" 1968. Зліва на право: стоять-С. Полянський, В. Качмарський, Я.Івашко, Я.Іваськевич, І.Запотічний, В. Петигирич, Р. Крук, І.Круть; сидять-І.Лопушинський, М. Баглай, М. Лопушинський (капітан команди), О. Юзич.

 

Газовик (Комарно)  1965

На Фото: "Газовик" 1965 рік. Зліва на право стоять: О. Юзич, С. Полянський, М. Гамерський, Б. Коновалець, Я.Іваськевич, А. Крук, Б. Качмар; Сидять: Я. Бичковяк, О. Кута, 3. Цегелик, М. Лопушинський.

 

Газовик  (Комарно)

На фото: "Газовик" 1963 рік. Зліва на право С. Полянський, Б. Крук, М. Гащак, Р. Гащак, Є.Питулько, Р. Туньян, В. Качмарський, Я.Івашко, А. Кравцов, А. Панчук, М. Лопушинський.

 

Газовик (Комарно)  1962

На фото: "Газовик" 1962 рік, перед грою в м. Самборі. Зліва на право: С. Полянський, Б. Крук, М. Лопушинський, М. Качукевич, Я. Люзняк, Л. Сороківський, І.Запотічний, П. Антонів, І.Стасюк, І.Заяць, В.Кубарєв.

 

Комарно  1955

На фото: 1955 рік. Зліва на право: Йосип Толочно, Іван Слонівський, Володимир Бучкевич, Зеновій Білик, Олесь Мельник, Йосип Бучке- вич, Володимир Кравчишин, Роман Мисаковець, Роман Федоркевич, Богдан Вітер, Володимир Круть.

 

Комарно  1954

На фото: 1954 рік. зліва на право: Петро Павлишин, Ьогдан вітер, Володимир Круть, Роман Федоркевич, Федір Дубницький, Богдан Вітер, Олексій Мельник, Степан Губич, Дмитро Тростян, Йосип Буч- кевич, Володимир Бучкевич.

 

Комарно  1947

На фото: команда м. Комарно 1946-1947 роки. Зліва на право верхній ряд-Ярослав Іваськевич, Мирон Гелемей, Ро¬ман Пеленський, Володимир Дашкевич, Володимир Круть; Другий ряд- Олексій Пеленський, Михаііло Бариляк, Степан Пелен¬ський; нижній ряд - Левко Гелемей, Богдан Вітер, Йосип Бариляк.

 

Хуртовина (Комарно) 1937

На фото: "Хуртовина"-1937 рік. Зліва на право перший ряд-Любомир Карабин, Ярослав Прухніцький, Андрій Кос; другий ряд-Володимир Пеленський, Володимир Гронь, Ярослав Карабин; третій ряд- Володимир Дашкевич, Осип Бучкевич, Роман Мисаковець, Дмитро Радович, Михайло Пеленський.

 

Хуртовина (Комарно)  1935

На Фото: "Хуртовина" 1935 рік перед ювілейним матчем з УСК "Буревій".

В липні 1935 року "Хуртовина" відзначала свій 10-літній ювілей, який став справжнім святом для всієї Комарнівської округи. В гості до ювілярів завітала львівська команда УСК "Буревій" з Левандівки, легкоатлети і волейболісти

Про цю пам'ятну подію згадує відомий футболіст Олек¬сандр Скоцень: "УСК "Буревій" ішов від перемоги до перемо¬ги. Але полум'я, яке спалахнуло юнацьким захопленням, енергією, зуміли пригасити інші команди. З недалекого містечка Комарна, що лежить на залізничній лінії Львів-Самбір, пошта принесла нам листа — запрошення взяти активну участь у влаштуванні десятирічного ювілею Спортивного То¬вариства "Хуртовина". Неділя — це день виїзду УСК "Буревія" до Комарна.

Комарно — це гарне містечко, положене на полудневий за¬хід від Львова приблизно на 40 км. Широко розкинені хати, садиби над річкою Верещицею. Чудові сади, старанно заорані ниви. Комарнянці відомі були зі своєї ввічливості та гостинності. Спортовий майдан причепурений прапорами і квітами. Бі¬ля імпровізованої трибуни на щоглах українські національні прапори, грав духовий оркестр. В Комарні було вже традицією, що перед кожним виходом команд на футбольний матч грав духовий оркестр, який діяв при читальні "Просвіта”. Публіки, якщо брати до уваги, що Комарно невелике місто, дуже багато."

Після Богослужіння відбулися волейбольні і легкоатлетичні змагання, які почали дівочі команди з відбиванки (волейбол). Потім боролись у всіх видах легкої атлетики. Понад усе помітні були успіхи дівчат-стрибунів зі Львова у всіх видах стрибків.

На Фото: Приїзд львівської футбольної команди УСК "Буревій" до Комарна.

По полудні — футбольний матч. Дослівно все населення містечка і околиці вирішило подивляти небувалу подію у їхньому місті. УСК "Буревій", одна з передових команд Львова в системі Українського Спортивного Союзу змагатиметься з їх любимцем "Хуртовиною". Подія не аби яка! Чи можна про¬пустити таку небуденну оказію?

Ми виходили на поле гри, оточені ореолом неперевершеності, непоборності. Це ж колишні гравці ославленого "Тризуба", ми ж львів'яни, чи може встоятись нам якась "провінція" Комарно? Яке ж було наше розчарування! Вибігли на майдан хурто- винці, стали в ряд, привітали присутніх окликом "Гаразд!". Керівник громадської праці Комарна вітав нас теплим словом, а малі діти в національних строях піднесли нам китицю квітів. Після цього почалася гра. Зразу ми побачили справжню "Хуртовину”. Мела вона, мела-замітала. Дихнути не дала, хіба тоді, коли ми вже знесилені, боронячись нароком відбива¬ли м'яча на води перепливаючої Верещиці. Якщо слово "молотити" мало б тут будь-яке застосування, саме так і було. Нас змолотили з рахунком 4:1. Чесно і мужньо, у сердечній, мужній, проте завзятій боротьбі. Чесно і мужньо треба було прийняти таку високу поразку. Надмірна наша самовпевненість, львівська гордовитість відіграла вирішальну роль у цьому Провінція ширить добре ім'я українському спорту, своєю невтомною працею вкладає і свою скромну лепту у всенародну скарбницю".

УСК - Хуртовина (Комарно)  1930

На фото: УСК "Хуртовина"-1930 р. Зліва на право верхній ряд-Володимир Дашкевцч, Ярослав Кицай, Микола Радович, Дмитро Радович, Іван Коновалець; середній ряд-Любомир Карабин, Йосип Кос, Ярослав Карабин; нижній ряд-Теодор Ольховий, Володи¬мир Юськевич (воротар), Мирон Добровольський

 

Газовик-Хуртовина (Комарно)

основан 1925

http://fckomarno.bl.ee/history.html

На Фото: 1933 рік Збір товариства "Сокіл"

 

1925  1926  1927  1928  1930  1931  1932  1933  1934  1935  1936  1937  1938  1939  1940  1941  1942  1943  1944  1945  1946  1947  1948  1949  1950  1951  1952  1953  1954  1955  1956  1957  1958  1959  1960  1961  1962  1963  1964  1965  1966  1967  1968  1969  1970  1971  1972  1973  1974  1975  1976  1977  1978  1979  1980  1981  1982  1983  1984  1985  1986  1987  1988  1989  1990  1991  1992  1993  1994  1995  1996  1997  1998  1999  2000  2001  2002  2003  2004  2005  2006  2007  2008  2009  2010  2011  2012  2013  2014  2015

Спортивне життя міста має глибокі історичні корені. Свідченням цього є створення в далекому 1909 році українського спортивного товариства "Сокіл", фундатором якого був священик Володимир Петрик. Головою "Сокола" обрали Тому Печерського, а членами товариства — воїнів запасу австрійської армії Миколу Сороківського, Олексу Пеленського та Івана Ленця, секретарем Осипа Утриска. Душею товариства був Михайло Білик, активіст "Просвіти", диригент хору і вихователь селянської бурси. Членами товариства були приблизно 500 чоловік, які брали участь у гімнастичних заходах, концертах, театральних виставах, вечорницях, маївках, виставках.

Перед першою світовою війною товариство "Сокіл" було реорганізоване в товариство "Січ" (товариства "Сокіл" збереглися в 24 навколишніх селах, натомість "Січ"— в 6-ти). Товариство "Січ" популяризувало гімнастику, туризм і пожеж¬но-прикладний спорт.

Воєнне лихоліття спричинилося до занепаду спортивно- масової роботи, відродження якої спостерігається з початку 20-х років. Особливої популярності набуває футбол, про що свідчить наявність в Комарно в 1922 році трьох команд— української "Дніпро", польської "Орлєнта" і єврейської "Маккабі", які проіснували до 1924 року. Майже кожної неділі ці команди змагалися на полі, відведеному міською управою біля річки Верещиці, де футбольні ворота були у формі двох стійок, з'єднаних вверху шнурком.

В українській команді "Дніпро" виступали: капітан Володимир Ольховий (Крах), Михайло Ліщинський (Гогусь), Микола Здерко, Іван Сороківський, Зеновій Дикий, Володимир Іваськевич, Осип Кольман, Теодор Гелемей, Петро Коновалець, Володимир Маркевич, Олекса Зазуляк (Гаман), Олекса Зазуляк (син Миколи). Ця дружина, не маючи запасних гравців і спортивної форми, проіснувала лише два роки.

Влітку 1925 року з ініціативи Ананія Перуна, Володимира Ленця і Миколи Радовича було засноване українське спортивне товариство "Хуртовина", але польська влада не затвердила його статуту, а тому воно змушене було на автономних правах прилучитися до відновленого в 1926 році товариства "Сокіл".

На протязі 14-літнього існування головами правління "Хуртовини" були Микола Радович, Іван Кос, Володимир Ле- нець, Ананій Перун, Дмитро Радович та Степан Путикевич.

В 1926 році в Комарно була сформована польська команда "Сокул", а в Рудках польська дружина "Зожа". В громаді Кліцко-Якимчиці протягом трьох років існувала команда "Придністрянка", після розформування якої на початку 30-х років частина її гравців влилася до складу "Хуртовини".

В 1926 році в Комарно була сформована польська команда "Сокул", а в Рудках польська дружина "Зожа". В громаді Кліцко-Якимчиці протягом трьох років існувала команда "Придністрянка", після розформування якої на початку 30-х років частина її гравців влилася до складу "Хуртовини".

До 1939 року команда під назвою «Хуртовина» виступала в чемпіонаті Польщі. У радянський період команда під назвою «Газовик» виступала на аматорському рівні в чемпіонаті Львівської області, стала чемпіоном області 1990 року. Із здобуттям Україною незалежності в першому чемпіонаті «Газовик» стартував в перехідній лізі (першій підгрупі). З першої спроби команда зайняла друге місце в своїй групі з відставанням від першого на одне очко. Наступний сезон «Газовик» провів вже у другій лізі, де зайняв 7-е місце і закріпився там на 8 наступних сезонів.

У 2001 році команда переїхала в Стрий, де об'єдналась з місцевим клубом «Газовидобувник-Скала» під новою назвою «Газовик-Скала» (Стрий). Ця команда продовжила виступати у другій лізі. «Газовик» на декілька років припинив існування, щоб знову відродитись під назвою «Газовик-Хуртовина». Відроджена команда з того часу виступає в чемпіонаті Львівської області.

 

Сельстрой (Полтава) 1968

 

 

Колгоспник (Полтава) 1959

Під час зустрічі команди з уболівальниками на стадіоні "Колгоспник"

 

Одразу по завершенні сезону 1958 року команду покинув головний тренер – Йосип Ліфшиць. Разом з ним пішли мало не всі основні гравці «Колгоспника». Та це й не дивно, адже багатьох із них запрошував саме Ліфшиць. Тому команда напередодні нового сезону опинилася у скрутній ситуації. Довелося створювати новий колектив. А на це, як відомо, потрібен час.

Крім того, значною мірою «вдарило» по команді й розпорядження Федерації футболу СРСР, за яким у командах класу «Б» повинні були виступати гравці, у яких є прописка того міста, за клуб якого вони виступають. Звичайно, «Колгоспник», який створювався за принципом «потроху звідусіль», опинився не в кращому стані. У Полтаві практично не було людини, спроможної гідно тренувати команду майстрів. Тому в черговий раз до роботи став немісцевий тренер – Олександр Загрецький, який працював до цього в Івановому з місцевим «Текстильником» (5 місце в зоні 1958 року).

Стартові матчі нового сезону стали для «Колгоспника» жахливим сном. Перші чотири гри полтавці провалили повністю – чотири поразки при загальному співвідношенні м'ячів 1:10! До того ж, ці матчі відбулися в Полтаві. Що цікаво, перша перемога прийшла до команди на виїзді – в Гомелі «Колгоспник» обіграв місцевий «Локомотив» – 2:1. Взагалі 1959 року команда краще грала на виїзді, ніж на власному стадіоні. Так, уперше полтавці перемогли вдома тільки 9 червня криворізьку команду – 3:0. Незважаючи на велику перемогу, ця гра стала останньою для Олександра Загрецького. В наступному матчі з одноклубниками з Черкас командою керував уже новий наставник – Григорій Дуганов. Тренерський дебют Дуганова в «Колгоспнику» виявився невдалим (втім, у команди є своя традиція – практично усі тренерські дебюти закінчувалися поразками), полтавці вдома поступилися команді з Черкас – 0:2. Тільки в шостому своєму матчі Дуганову з командою вдалося відсвяткувати першу перемогу. Зате яка то була перемога! Аутсайдер зміг перемогти в Ленінграді одного з грандів вітчизняного футболу – «Трудові резерви». Практично весь матч більш досвідчені ленінградці тиснули на ворота молодого «Колгоспника», але марно. А ось полтавці змогли один раз вразити ворота господарів. Після довгої передачі Анатолія Хижняка гол у ворота «Трудових резервів» забив Євген Золотухін.

Однак ця перемога – лише маленький спалах на загальному тлі невдач. Щоправда, можна ще згадати один матч на Кубок СРСР, в якому полтавці розгромили в Курську місцеві «Трудові резерви» – 6:0. 5 м'ячів у цій грі забив Анатолій Качуєв, що і дотепер є клубним рекордом результативності гравця в одному матчі.

Сезон команда завершила на передостанньому місці, випередивши тільки гомельчан. По закінченні сезону у вищих керівних органах міста невдачі команди були ретельно проаналізовані. Геннадію Дуганову довелося навіть робити детальний звіт на кожного футболіста команди. Зокрема, загальний висновок виступу «Колгоспника» в сезоні 1959 року був такий: «Команда сезон провела незадовільно через велику плинність складу. Належної заміни гравцям, що пішли, не знайшлося. Команда комплектувалася протягом майже всього сезону, що, звичайно, позначилося на результаті. В основу комплектування команди був взятий принцип поповнення за рахунок своїх молодих, здібних футболістів» (з річного звіту про роботу футбольної команди майстрів класу «Б» ДССТ «Колгоспник», Полтава, 1959 рік).

Годовой отчет о работе футбольной команды мастеров класса «Б» 
ДССО «Колгоспнык» г. Полтавы за 1959 год.
Списочный состав команды и характеристика игроков.
Кахлик Ч.Р. — вратарь, 1941 г/р. Венгр, б/п, 10 кл. В команде с марта 1959 года. Рост 178 см, вес 75 кг. Физическое развитие хорошее, в воротах чувствует себя прекрасно, слабее играет на выходах изза отсутствия опыта, реакция хорошая.
Котора С.Ю. — вратарь, 1934 г/р. Венгр, член ВЛКСМ, учится в 10 кл. В команде с 1956 года. Рост 181 см, вес 79 кг. В воротах стоит неровно, чересчур нервный, слабо берет низовые мячи.
Саакян А. — вратарь, 1936 г/р. Армянин. В команде с 25 октября 1959 года. Рост 176 см, вес 74 кг. Способный игрок, есть перспектива.
Хижняк А.И. — защитник, 1930 г/р. Украинец, б/п, 7 кл., окончил курсы шоферов. В команде с 1956 года. Рост 168 см, вес 61 кг. Физическое развитие хорошее, опытный игрок, тактически грамотен, имеет хорошую скорость. Соответствует месту в команде.
Борисов В.А. — центральный защитник, 1934 г/р. Русский, б/п, 8 кл. (вечерние). В команде с 1957 года. Рост 171 см, вес 71 кг. Физическое развитие хорошее, обладает хорошей прыгучестью, тактически грамотный. Недостаток — неуравновешенный в играх.
Зайцев В.А. — защитник, 1941 г/р. Русский, б/п, 10 кл. Рост 174 см, вес 72 кг. В команде с 1959 года. Физическое развитие хорошее, хорошая прыгучесть и скорость. Недостаточно игрового опыта.
Соколов Б.И — полузащитник, 1937 г/р. Русский, член ВЛКСМ, окончил горный техникум. Рост 175 см, вес 73 кг. Тактически грамотный игрок, как в обороне, так и в подыгрыше.
Бугаевский В.А — полузащитник, 1939 г/р. Русский, член ВЛКСМ, образование 10 кл., окончил техническое училище. Рост 181 см, вес 71 кг. Тактически грамотный игрок, обладает достаточным арсеналом тактических приемов. Недостаток — слабые скоростные данные, недостаточно игрового опыта.
Гедеванишвили Л.С. — полузащитник, 1934 г/р. Грузин, член ВЛКСМ, комсорг, учащийся технического училища. Рост 167 см, вес 61 кг. В команде с 1958 года. Очень работоспособный, дисциплинированный. В отборе играет очень цепко, хуже обстоит дело с подыгрыванием.
Братусь В.Л. — нападающий, 1940 г/р. Украинец, б/п, 10 кл. вечерней школы. Рост 168 см, вес 62 кг. В команде с 1959 года. Молодой перспективный игрок. Обладает хорошей скоростью, хорошим ударом с двух ног.
Мальцев К.К. — нападающий, 1937 г/р. Русский, 10 кл, учится в техническом училище. Рост 172 см, вес 67 кг. В команде с 1959 года. Обладает арсеналом технических приемов, хорошо ориентируется в поле, недостаток — часто передерживает мяч и не участвует в заключительной фазе при атаке.
Золотухин Е.П. — нападающий, 1933 г/р. Русский, учится на подготовительных курсах. Будет сдавать экзамен за 10 кл. Рост 176 см, вес 71 кг. В команде с 1957 года. Очень дисциплинированный игрок, является капитаном команды, обладает хорошей скоростью и достаточно техничен, является душой команды.
Качуев А.В. — нападающий, 1936 г/р. Русский, 9 кл. вечерней школы. Рост 168 см, вес 67 кг. В команде с 1958 года. Обладает хорошей скоростью, тактически грамотен, владеет достаточной техникой. Недостатком является некоторая боязнь в борьбе за мяч.
Дуганов Г.И. — старший тренер, 1923 г/р. Русский. Окончил школу тренеров. В настоящее время занимается на ІІ курсе ГЦОЛИФК, на заочном отделении. В команде с марта 1959 года.
Савицкий А.Ф. — тренер, 1917 г/р. Украинец. В команде с 8 февраля 1958 года.
Шатоха А.Д — администратор, 1906 г/р. Украинец. В команде с 1956 года.

Краткая характеристика команды
Сезон 1959 года команда провела неудовлетворительно изза большой текучести состава, а подходящей замены не было. Дело в том, что команда комплектовалась на протяжении почти всего основного периода, что конечно сказалось на результатах. В основу комплектования команды взят принцип пополнения за счет своих молодых, способных игроков.

Тренировочная база и инвентарь
Стадион «Колгоспнык» г.Полтавы имеет нормальное футбольное поле с хорошим травяным покрытием, беговой дорожкой 400 м, трибуны на 12 тысяч посадочных мест. Кроме того, на стадионе имеется тренировочное поле.

Общее заключение по истекшему году
Футбольная команда «Колгоспнык» провела сезон 1959 года неудовлетворительно. В конце сезона футбольная команда пополнилась молодежью из клубной команды ДССО «Колгоспнык» — Бугаевским, Братусем.
Игроки, освобожденные из команды:
 1. Наполов — по слабым техническим показателям.
 2. Мищенко — вернулся в город Киев.
 3. Колей — по слабым техническим и тактическим показателям.
 4. Дьяченко — игрок клубной команды.
 5. Любинский — после травмы, согласно поданному заявлению.
 6. Белов — как несоответствующий занимаемому месту в команде.
 7. Яковлев — по низким техническим показателям.
 8. Нахалов — изза невозможности использовать.
 9. Бреньо — за грубую игру решением команды.
10. Листаров — изза невозможности использовать.
11. Дроздов — изза слабых технических показателей.
12. Семенов — изза слабых технических показателей.
13. Цепин — изза невозможности использовать.
14. Свиридов — изза невозможности использовать.

 

 

«Колгоспник»-1959:
воротарі: Степан Котора, Чоба Кахлик;
захисники: Анатолій Хижняк, Володимир Борисов, Віктор Колей, Віктор Оскома;
півзахисники: Віктор Бугаєвський, Лер Ґедеванішвілі, Борис Соколов, Федір Нахалов;
нападники: Анатолій Качуєв, Євген Золотухін, Золтан Бреньо, Віктор Братусь, Юрій Басюк, Володимир Глоба, Микола Бєлов, Віктор Бітудін, Віктор Свиридов, Костянтин Мальцев, Олег Дроздов, Герман Семенов, Геннадій Цепін;
тренери: Григорій Дуганов (Олександр Загрецький — до червня).

Колгоспник (Полтава)  1958

«Колгоспник» (Полтава). 1958 рік. Дралюк, Телінгер, Хижняк, Борисов, Казанкін, Щупаков, Оскома, Хоростецький, Іванов, Пельчарський, Бреньо, Тисовський, Котора, Ліфшиць (тренер)

 

Сезон-58 став для полтавської команди одним із найвдаліших в історії. Розпочали його полтавці просто блискуче. У першій грі «Колгоспник» розгромив у Дніпропетровську «Металург» (теперішній «Дніпро») – 3:0. Цікаво, що два голи в цій грі забили новачки – Пажо та Золотухін.

«У неділю на дніпропетровському стадіоні «Металург» відбувся матч на першість СРСР з футболу по класу «Б» між господарями поля і командою «Колгоспник» Полтава.

Перша половина гри проходила з перевагою місцевих футболістів. Та на 35й хвилині полтавчанин Щупаков (№8) забиває в ворота дніпропетровців перший м`яч. На двадцятій хвилині другого тайму помилка воротаря дніпропетровців дозволила полтавчанинові Пажо (№11) забити другий м`яч. Полтавчани грали дружно, перевага була на їх боці. За сім хвилин до кінця тайму т.Золотухін (№10) сильним ударом послав у ворота дніпропетровців третій гол.

Гра закінчилась перемогою команди ДССТ «Колгоспник» (Полтава) з рахунком 3:0».

«Зоря Полтавщини», № 81 (8014),

22 квітня 1958 року (вівторок).

Взагалі команда досить вдало провела першу виїзну чотириматчеву серію за маршрутом Дніпропетровськ – Дніпродзержинськ – Ростов – Харків. Тільки російському «Ростсільмашу» полтавці поступилися, і перед 5 туром «Колгоспник» лідирував у 2 зоні класу «Б».

Перший матч у Полтаві відбувся 11 травня. Цього дня «Колгоспник» приймав севастопольський СКЧФ – одного із лідерів. Годі говорити, що стадіон того дня був вщерть заповнений. Однак шалена підтримка полтавців, на жаль, не допомогла команді перемогти. Під кінець матчу Скляров приніс морякам перемогу і відсунув полтавців з першого рядка турнірної таблиці. І все ж у наступних зустрічах наші земляки показали характер: обіграли сімферопольський «Авангард» та луганські «Трудові резерви». До завершення першого кола вони поступилися тільки у двох матчах (сталіногорському «Труду» та ярославському «Хіміку») і на «екватор» прийшли третіми, пропустивши вперед тільки севастопольців та металургівців Запоріжжя.

У перерві між колами, а тривала вона понад місяць, команда вдруге взяла участь у розіграші Кубка СРСР. І тут «Колгоспник» встановив рекорд – це найбільша перемога за всю історію. 8:1 – з таким рахунком полтавці розгромили ростовський «Ростсільмаш», щоправда, ростовчани привезли до Полтави другий склад. Однак пройти до основної сітки турніру нашим землякам так і не судилося. На заваді стали дніпропетровці, з якими «Колгоспник» «бився» два дні. Першого дня була зафіксована нічия – 1:1, а наступного, тільки в додатковий час, гості змогли вирвати перемогу – 3:1. Отож, як і 1957 року, полтавці знову зупинилися на другому колі змагань.

Крім матчів у Кубку СРСР, «Колгоспник» провів одну товариську міжнародну гру, які тоді були досить популярними. До Полтави вперше завітала зарубіжна команда. Першопрохідцями стали поляки – клуб ЛЗС з міста МазурКарчево. Однак полтавці виявилися зовсім не «гостинними», розгромивши поляків – 8:2. До речі, по завершенні сезону вже наша команда зробила турне до Польщі, де в трьох матчах перемогла своїх суперників із загальним рахунком 8:3.

Незважаючи на відносні успіхи на «міжнародній арені», у другому колі «Колгоспник» виступив значно слабше, ніж у першому. Головне те, що команда втратила стабільність. Полтавці досить несподівано поступилися далеко не лідерам, таким як дніпродзержинський «Хімік» (0:2), орєховозуєвське «Знамя труда» (0:1). І взагалі незрозумілий розгром у Севастополі – 0:6 (до речі, перший з часу виступів у класі «Б»). Так чи інакше, всі ці невдачі відкинули команду на підсумкове 7е місце. І все ж, попри слабку гру в другому колі, можна вважати, що сезон команді вдався, тим більше, що він став найкращим у лізі майстрів 50-х років.

 

«Колгоспник»-1958:

воротарі: Степан Котора, Михайло Тисовський;

захисники: Анатолій Хижняк, Валентин Дащенко, Володимир Борисов, Віктор Колей, Андрій Міщенко;

півзахисники: Віктор Бугаєвський, Аладар (Алік) Пельчарський, Василь Міщенко;

нападники: Олег Щупаков, Євген Золотухін, Іштван Пажо, Георгій Дралюк, Золтан Бреньо, Лер Ґедеванішвілі, Володимир Казанкін, Анатолій Качуєв;

тренер: Йосип Ліфшиць.

Колгоспник (Полтава)  1957

"Колгоспник" (Полтава) - переможець ІІІ Міжнародних Ігор сільської молоді в Польщі 1957 року

«Колгоспник»-1957:
воротарі: Степан Котора, Михайло Тисовський, Михайло Авербух;
захисники: Анатолій Хижняк, Володимир Борисов, Юрій Нікітін, Віктор Оскома, Андрій Халош, Володимир Каношин;
півзахисники: Микола Телінгер, Давид Городецький, Аладар (Алік) Пельчарський, Борис Шалито, Володимир Тимохін;
нападники: Анатолій Хоростецький, Володимир Казанкін, Золтан Бреньо, Олександр Матюхін, Георгій Дралюк, Євген Іванов, Олег Щупаков, Михайло Вульфович;
тренери: Йосип Ліфшиць (Андрій Жиган до 4 туру).

Одразу після включення «Колгоспника» до числа учасників чемпіонату країни серед команд класу «Б» полтавці розпочали підготовку до нового футбольного сезону. Вже в грудні 56-го команда проводила матчі, грала як у футбол, так і в хокей з м'ячем.
Щоправда, «Колгоспник», вигравши Кубок України, змушений був розлучитися з кількома футболістами, яких запросили більш знані команди. Пішов з команди і головний тренер Анатолій Зубрицький, який повернувся в рідну Одесу. Тому всю підготовку до сезону «Колгоспник» пройшов під керівництвом Андрія Жигана таКостянтина Скрипченка. В лютому полтавці виїхали в закарпатське місто Берегове, де взяли участь у турнірі зимової першості Укрради «Колгоспник». Знову, навіть на снігу, полтавці виявилися кращими серед інших колгоспних команд і довели не випадковість того, що вперше команда ДСТ «Колгоспник» гратиме в чемпіонаті СРСР.

Доки футболісти готувалися в теплих краях, удома, в Полтаві, швидкими темпами реконструювали стадіон. До першого матчу трибуни стадіону «Колгоспник» змогли вже приймати 17 тисяч уболівальників. Однак все одно були побоювання, що й такої кількості місць може не вистачити.

І ось 7 квітня на вщент заповненому стадіоні, у першому матчі в класі «Б» «Колгоспник» приймав київську команду ОБО – одного із старожилів ліги. Знову, як і у першому своєму матчі в історії – 1955 року, полтавці поступилися – 0:1. 

Футбольний сезон відкрито
Весна!.. Прекрасна весняна пора і прекрасний перший весняний футбольний матч.
Оце в неділю, 7 квітня, на стадіоні «Колгоспник» відбувся перший матч футбольного сезону в Полтаві.
Грали футбольні команди: «Колгоспник» (Полтава) і Окружного будинку офіцерів (Київ).
Подивитися на цю цікаву зустріч прийшла вся спортивна Полтава.
А скільки болільників сиділо на сусідніх дахах? Я і сам би поліз на високий дах сільськогосподарського інституту, та, по правді сказати, злякався. Ще подумають, то я на такій висоті без квитка сиджу.
Я вболівав унизу. Щоб вчасно потрапити на стадіон і щоб мене молодші не затерли, я ув'язався за юною зміною. Скажу вам по щирості, не шкодую. Першим проскочив під рукою контролера!
Юна зміна вас ніколи не підведе. Вона заздалегідь, значно раніше радіо знає, хто сьогодні буде в захисту, а хто в нападі. І вже, коли юна зміна сказала, що на воротах стоятиме Льоня, будьте певні, воротарем точно буде Льоня.
Зміна в курсі всіх (футбольних) справ.
Чудесна, спортивна гра – футбол. Скільки оця гра приваблює глядачів. А скільки в оцих глядачів спортивного болільного ентузіазму.
По всіх лавах роздається тисячоголосе: «Го, го!.. Га, га!.. Ваня! Ваня, гони! Рука була!.. Гол!..
Єй­єй, якщо є на світі сьоме небо, то й туди, напевно, голос болільника долітає.
І полтавчани, і кияни грали в неділю майже на одному спортивному рівні. Перший тайм пройшов безрезультатно. У другому таймі полтавський воротар вискочив у поле, а м’яч тим часом ускочив в сітку.
Закінчився матч з рахунком 1:0 на користь киян.
Цього разу обидві команди грали безтактно, грубувато. В обох командах почувається відсутність спортивної коректності.
Якби ж ото злізти на дах інституту, то можна звідти й гукнути: «Товариші футболісти! Дощу на поле не посилаємо. Сонце повернули на вас. Бийте буцом по м'ячу! Не бийте товариша по коліну!..».
Оця гра — бити буцом по коліну — закінчилася внічию. Одного винесли полтавчанина і одного киянина.
Іще одна прикінцева порада: полтавській команді «Колгоспник» слід наполегливіше тренуватися. Як ото кажуть, сильніше набити ногу, вправніше влучати м'ячем в сітку. І все ж таки майстри футболу, як тт. Матюхін, Хижняк, Іванов, Хоростецький та інші просто захоплюють своєю вправною грою. Воротар, незважаючи на свій єдиний промах, в цій зустрічі класно захищав свої ворота.
Олександр КОВІНЬКА.
Р. S. Щиро радимо друзям­болільникам: коли будете іти на черговий футбольний матч, беріть із собою мітелочки... Справа в тому, що ціна на квитки побільшала, а пилюги на сидіннях не поменшало...
Ол. 
(«Зоря Полтавщини». 1957 рік)

У другому матчі, за тиждень, «Колгоспник» знову програв, причому з великим рахунком 2:5, у Львові місцевому армійському клубу. Перший гол полтавської команди на професійному рівні забив Анатолій Хоростецький.

Тільки в 5 турі, 10 травня, «Колгоспник» записав перше очко до турнірної таблиці, зігравши вдома 0:0 із одеським «Харчовиком». А перша перемога прийшла в 9 турі – над ризькою «Даугавою» – 5:1. Такий провальний старт – не випадковість, адже тільки після 3 туру до роботи з командою приступив відомий на той час спеціаліст Йосип Ліфшиць. З його приходом у команді з'явилося кілька відомих футболістів: Георгій Дралюк, Олег Щупаков, Володимир Тимохін. Однак гравцям потрібен був час, аби зігратися.

Відчувши смак перемоги, полтавці згодом розгромили мінський «Урожай» з легендарним Олексієм Хомичем у воротах. Здолали на виїзді авангардівців Сормова (нині входить до складу міста Нижній Новгород), зіграли внічию в Калінінграді та подолали «Шахтар» Мосбас (нині – це російське місто Новомосковськ). Однак перше коло полтавці завершили на 16 позиції, випередивши тільки рижан та дніпродзержинський «Хімік».

Невдалим можна вважати і виступ у Кубку СРСР. Перемігши в першому колі вдома ОБО Київ – 2:1, в наступному колі полтавці поступилися армійцям Львова – 0:1. Таким чином, «Колгоспник» вибув із боротьби за почесний приз.

Друге коло «Колгоспник» розпочав просто на відмінно: у 5 стартових матчах – 4 перемоги, причому над такими грандами, як ужгородський «Спартак» – 3:0, дніпропетровський «Металург» (нині – «Дніпро») – 1:0. На такій переможній хвилі «Колгоспник» поїхав па III Міжнародні ігри сільської молоді, що пройшли в Польщі. Ось як згадує турнір Володимир Борисов – капітан «Колгоспника»:

«Інформації про суперників не було майже ніякої, грати довелося «з аркуша». На першому етапі нам у суперники дісталася болгарська команда. Гра була досить важкою. У перші хвилини зустрічі ми нічого не могли вдіяти проти болгар – проти нас діяли справжні майстри. Хоча напередодні турніру нас налаштовували на «легку прогулянку», мовляв ваші суперники – слабаки, прості сільські хлопці, які мало що тямлять у футболі. Насправді ні, проти нас виходили грати такі ж самі професіонали, як і ми. Тільки по перерві наш тренер Йосип Ліфшиць вніс у дії корективи, і ми дещо заспокоїлися та заграли у притаманну нам гру. До того ж наш воротар Тисовський парирував пенальті. У півфіналі на нас чекала сильна команда НДР, яку ми прозвали «міцним горішком». І знову долю матчу вирішив єдиний гол. Його забив Володя Казанкін, в метушні біля воріт, після розіграшу кутового. Як не дивно, але до фінального матчу ми додали в грі, і тому румунську збірну переграли досить впевнено – 2:0. Обидва голи забив Георгій Дралюк.
Взагалі турнір викликав значний інтерес з боку польських уболівальників. На матчах збиралося до 20 тисяч глядачів. Однак інколи ставлення уболівальників було неоднозначним. Інколи нам дарували оплески та квіти, а бувало, що і каміння сипалося на наші голови. Судді також не відрізнялися об'єктивністю, інколи видумуючи в наш бік просто смішні порушення.
Після перемоги в фіналі нам влаштували грандіозний банкет, на якому вручили цінні подарунки та головний приз – величезну вазу, яку довелося нести вчотирьох. Радянський посол у Польщі, який весь час перебував із нами, зв'язався з Москвою і домовився про тижневий відпочинок для нас тут же, в Польщі.
Повернулися додому, а нас уже зустрічає юрба людей. І знову море квітів, подарунків, вітань. Відразу багатьом гравцям посипалися пропозиції з сильних клубів, але ми домовилися між собою дограти сезон до кінця».

ІІІ Міжнародні спортивні ігри сільської молоді. Груповий турнір.
15.08.1957 (четвер) «Колгоспник» (Полтава) – команда Болгарії – 1:0 
Грудзендз.
Гол: Бреньо (10).

«Торжественное открытие игр состоялось 16 августа, но соревнования начались на день раньше. Первыми вступили в борьбу мастера кожаного мяча. Футбольный турнир проводится по олимпийской системе. В нем принимают участие команды Чехословакии, Польши, СССР, ГДР, Болгарии и Румынии. Наиболее удачно жеребьевка сложилась для спортсменов ГДР и Чехословакии. Они без игры попали в полуфинал.
15 августа в городе Плоцке, что находится в 120 км от Варшавы, на стадионе спортивного клуба «Мазовья» встретились команды Польши и Румынии. За Польшу выступала команда сельского спортивного общества из Кашалинского воеводства. Румыния была представлена сборной командой сельского спортивного общества «Реколта».
Первая половина игры заканчивается со счетом 2:0 в пользу польских спортсменов. После перерыва футболисты «Реколты» играли лучше. Матч закончился вничью – 3:3. Советский судья П.Белов дает дополнительное время – 30 минут. Более техничная команда «Реколты» добивается успеха и заканчивает матч со счетом 6:5 в свою пользу.
В этот же день в другом польском городе Грудзендз советские футболисты встретились с болгарской командой. Матч сложился весьма трудно для наших  спортсменов. Болгары оказались технически хорошо подготовленными, но советские футболисты сразу же предложили своим противникам быстрый темп, и уже на 10й минуте, отлично разыграв комбинацию, З.Бреньо (№9) с подачи В.Казанкина (№11) сильным ударом посылает мяч в ворота болгар. Так до конца тайма счет не изменился.
Вторая половина игры проходит в обоюдных бурных атаках. Во время одного такого штурма вратарь нашей команды выскакивает далеко вперед. Болгары сильно посылают мяч в сетку ворот, но наш защитник отбивает его головой на угловой. И тут же польский судья назначает в ворота советской команды 11метровый удар. Гол казался неизбежным, но мяч попадает в штангу. Но вот истекли 90 минут, и финальный свисток фиксирует победу советских футболистов со счетом 1:0. Итак, в таблицу III Международных спортивных игр сельской молодежи записаны первые победы и первые поражения.»
Г.Соловьев.
(«Советский спорт», №119 (2855), 17 августа 1957 года.).

ІІІ Міжнародні спортивні ігри сільської молоді. Груповий турнір.
16.08.1957 (п'ятниця). «Колгоспник» (Полтава) – команда НДР – 1:0
Влоцлавек.
Гол: Казанкін (66).

«Жители Влоцлавека давно не помнят таких спортивных торжеств, как те, которые проходили в минувшую пятницу. Городской стадион в праздничном убранстве, грянул оркестр, и на поле, чеканя шаг, вышли сельские спортсмены Болгарии, Чехословакии, ГДР, Румынии, Венгрии, СССР и Польши. Зрители встречали их громом аплодисментов, возгласами одобрения. Но вот колонна в 450 человек остановилась, и в небо взмыли воздушные шары с прикрепленными  к ним государственными флагами.
ІІІ Международные спортивные игры сельской молодежи объявляются открытыми.
На беговую дорожку выходят участники эстафеты
800+400+200+100 м – легкоатлеты Польши, СССР, ГДР, Чехословакии. С первого этапа представитель СССР далеко уходит от своих конкурентов. Последующие этапы показывают полное превосходство советской команды, которая выступила в составе В.Барабанова, Л.Назарьева, Б.Николаева, В.Колесова. Их время 3.20,2, второе место заняли легкоатлеты Польши – 3.24,2, третье – Румынии 3.25,0.
После эстафеты состоялся первый полуфинальный матч футболистов. Встречались команды ГДР и СССР. Следует отметить что команда ГДР в результате жеребьевки вышла в полуфинал без игры, а наши футболисты накануне провели очень напряженную встречу с сильной командой Болгарии.
Хотя первый тайм и закончился безрезультатно – 0:0, однако техническое и тактическое преимущество советских спортсменов было очевидным и только глухой защитный вариант, который избрали немцы, не дал возможности реализовать преимущество. Вторая половина игры началась при сильном дожде. Но наши футболисты сумели и в этой обстановке растянуть защиту противника, создавая опасные положения у ворот. На 20й минуте второго тайма во время сильного штурма ворот немцев В.Казанкин (№11) успешно завершает атаку. Команда ГДР начинает с центра поля. В оставшееся время результат так и не изменился. Советские футболисты вышли в финал.
Г.Соловьев.
(«Советский спорт», №120 (2856), 18 августа 1957 года.)

ІІІ Міжнародні спортивні ігри сільської молоді. Фінал.
18.08.1957 (неділя). «Колгоспник» (Полтава) – «Реколта» (Румунія) – 2:0
Влоцлавек.
Голи: Дралюк (65, 77).

...После эстафеты 4x100 м началось последнее соревнование III игр – финальный матч по футболу между командами СССР и Румынии. Первый тайм прошел в обоюдоострых атаках и закончился с результатом 0:0. Во втором тайме советские футболисты показали тактически слаженную игру, хорошую технику владения мячом. Они проводят ряд продуманных комбинаций, и только отличная игра вратаря румын спасает команду от поражения.
Футболисты СССР продолжают энергично штурмовать ворота противника. На 20й минуте второго тайма они получают право на штрафной удар, который весьма искусно реализует Г.Дралюк (№8). Затем тот же Дралюк забивает второй гол Дралюк. Счет 2:0 не изменился до конца игры. Советские футболисты, завоевав первое место, получили 15 золотых медалей. Золотой медалью награжден и тренер команды И.Д.Лифшиц.
Советская делегация на III играх сельской молодежи завоевала 46 золотых медалей, 19 серебряных и 7 бронзовых. Кроме того, советские спортсмены за достижение лучших результатов награждены переходящим Кубком, учрежденными редакциями молодежных журналов «Нова весь» (Польша), «Млада весница» (Чехословакия) и «Ландюгенд» (ГДР), а советские спортсменки – призом Всемирной федерации демократической молодежи. Большой памятный кубок преподнесли спортивной делегации СССР от Объединенной крестьянской партии Польши.
Г.Соловьев.
(«Советский спорт», №121 (2857), 20 августа 1957 года.)

Колгосник (Полтава)  1956

"Колгоспник" (Полтава) - володар Кубка України 1956 року

Свій другий рік життя «Колгоспник» розпочав із надією виступити не гірше, ніж у минулому році. Команда поповнилася кількома відомими гравцями: Михайлом Вульфовичем та Анатолієм Хоростецьким з Черкас, Володимиром Казанкіним із Москви та Миколою Телінгером з Ужгорода. Таким чином, «Колгоспник» не тільки практично не втратив (вибули тільки ті гравці, які не потрапляли до основи), а навпаки – зміцнив свій склад.

У Полтаві цього року сезон розпочинався незвично рано – 15 квітня. «Колгоспник» приймав на стадіоні «Урожай» торпедівців Сум. Полтавці перемогли – 1:0. Взагалі перше коло «Колгоспник» пройшов просто відмінно, не зазнавши жодної поразки і пропустивши всього 2 м'ячі. Не змогли протидіяти полтавцям і машбудівці Києва, які поступилися в Полтаві – 0:1. Отже, після першого кола «Колгоспник» впевнено очолював турнірну таблицю зони.

У перерві між колами «Колгоспник» вдруге виборов Кубок Полтави, перемігши у фіналі «Енергію» (турбомеханічний завод) – 3:0.

Друге коло полтавці розпочали черговою перемогою, але потім «Колгоспник» несподівано поступився вдома динамівцям Житомира – 1:2. Цим скористалися кияни, які наздогнали полтавців. Переможця зони, а з ним і володаря єдиної путівки до фіналу першості України визначив очний поєдинок, що відбувся 19 серпня в Києві.

Перед цим матчем «Колгоспник» мав у своєму активі 19 очок. На очко більше було у киян. Перемога будьякої команди виводила її у фінал. Нічия була вигідна «Машинобудівнику». Однак вирішальний матч у зоні закінчився дещо несподівано. Кияни не залишили нашій команді жодних шансів, забивши чотири «сухих» м'ячі. «Колгоспник» у підсумку посів друге місце в зоні, яке можна вважати вдалим, адже 1955 року полтавці були тільки третіми.

Варто зазначити, що цього сезону до Полтави приїздило кілька команд майстрів класу «А» (вищої ліги). Серед них були і динамівці Києва. Спочатку гостями «Колгоспника» були дублери, яких полтавці перемогли. А потім завітав до нашого міста й основний склад – їм полтавці програли – 0:1. І все ж головною подією року став виступ «Колгоспника» у розіграші Кубка України. Саме він і став доленосним в історії команди. Цей трофей українського футболу в 1956 році розігрували останнім, у жовтні-листопаді.

На першому етапі полтавці без особливих зусиль подолали в Нововолинську місцевий «Шахтар» – 5:0. Однак далі таких, відносно легких прогулянок уже не було. У 1/8 фіналу полтавці перемогли одноклубників із Рівного (до речі, переможців 2 зони чемпіонату України) – 2:0. А ось у чвертьфіналі на «Колгоспник» чекав добре відомий «Машинобудівник» (Київ). У перший день команди розійшлися миром – 0:0. А наступного дня, у переграванні, полтавці схилили шальки терезів на свій бік – 2:0. Таким чином, «Колгоспник» взяв реванш у киян за поразку в чемпіонаті і вийшов до півфіналу. На цій стадії жереб звів полтавців із торпедівцями Кіровограда, які вже володіли почесним призом 1953 року (до речі, у фіналі переграли полтавський «Локомотив» – 3:1) і зовсім не проти були повторити свій успіх. Однак наші земляки не залишили торпедівцям жодних шансів, провівши в їхні ворота чотири «сухих» м'ячі. Шлях до фіналу був відкритий.

У ніч на 8 листопада в Києві випав сніг. Снігопад тривав і в день матчу. Кияни були здивовані, коли побачили на вулицях міста афіші про те, що на стадіоні імені Хрущова (нині – НСК «Олімпійський») відбудеться фінальний матч на Кубок України між командами «Машинобудівник» (Запоріжжя) і «Колгоспник» (Полтава).

О третій годині на біле, мов килим, поле вийшли футболісти у звичній літній формі. Полтавська команда виступала в такому складі: Степан Котора, Анатолій Хижняк, Степан Горват, Юрій Нікітін, Микола Телінгер, Борис Шалито, Євген Іванов, Анатолій Хоростецький, Олександр Матюхін, Аладар Пельчарський і Володимир Казанкін.

Суперники полтавців мали неабиякий досвід участі в таких турнірах. А ось «Колгоспник» – команда, яка існувала тільки другий рік. Гра розпочалася з атак полтавців. У цей час снігопад ще більше посилився. Звичайно, така погода заважала грати технічно. Гравці щоразу ковзалися, не завжди точно передавали м'яч. Особливо важко довелося полтавцям, у бік яких дув сильний вітер. Футболісти «Машинобудівника» намагалися будьщо використати сприятливі для себе умови. У середині першого тайму вони без упину штурмували ворота «Колгоспника», але воротар Котора грав просто блискуче. Команда «Колгоспник» активно оборонялася, а потім несподівано перейшла у наступ. Нападник Казанкін вийшов до воріт запоріжців і красиво пробив, але м'яч пройшов вище воріт. Треба сказати, що симпатії київської публіки були на боці полтавців. Гучними оплесками вони вітали всі сейви полтавського голкіпера та дії в атаці полтавських нападників.

Двадцята хвилина. Поблизу штрафного майданчика запоріжців Пельчарський виконав штрафний удар. М'яч потрапив до Матюхіна. Він точно відпасував Іванову, а той сильним ударом послав м'яч у ворота. 1:0. Гол додав натхнення полтавцям. Матюхін через кілька хвилин прорвався до воріт суперника, але пробив вище воріт.

Друга половина гри почалася тиском машинобудівників. Вони хотіли відігратися. Але захисники «Колгоспника» успішно стримували цей натиск. Горват і Нікітін кілька разів рятували ворота. Поступово гра вирівнюється. На 35 хвилині другої половини гри нападник Хоростецький подав м'яч Матюхіну, і той забиває другий гол. Успіх окрилив полтавців. Вони знову пішли в атаку. Хоростецький пройшов із м'ячем через усе поле, вийшов до штрафного майданчика. Здалося, що зараз він буде бити, але несподівано передав м'яч ліворуч Казанкіну, і той сильним ударом послав м'яч у сітку – 3:0.

Деякі «уболівальники» почали залишати стадіон, не сподіваючись побачити після цього щось цікаве. Але даремно. Матюхін на останній хвилині матчу пішов уперед і красивим ударом забив четвертий гол.

Одразу після кубкової перемоги обласне керівництво й обком КПУ почали клопотатися, аби включити «Колгоспник» до числа учасників чемпіонату СРСР серед команд класу «Б» (раніше команда виступала на аматорському рівні). 19 листопада за підписами секретаря Михайла Рожанчука та голови виконкому обласної ради депутатів трудящих Андрія Черченка був направлений листпрохання до Комітету з фізкультури та спорту при Раді Міністрів СРСР про включення полтавської команди до числа учасників чемпіонату СРСР. Пізніше Комітет задовольнив це прохання. Так уже до Нового року «Колгоспник» отримав статус команди майстрів. І досяг він цього лише за два роки існування! Мрія багатьох полтавських уболівальників здійснилася.

Полтавська область є однією із перших областей України, де розгорнувся масовий фізкультурний рух серед сільського населення. У 1955 році при обласній раді ДСТ «Колгоспник» була створена  футбольна команда, яка існує і зараз.

У спортивному сезоні 1955 року команда «Колгоспник» не змогла добитися високих спортивних показників, так як вона знаходилась в стадії комплектації. Але у сезоні 1956 року становище докорінним чином змінилося. Поповнившись молодими здібними гравцями, під керівництвом досвідчених тренерів, команда досягла значних результатів.

У розіграші першості УРСР вона зайняла друге місце в своїй зоні, поступившись сильнішій та досвідченішій команді «Машинобудівник» Київ, котра була багаторазовим чемпіоном та володарем Кубка України.

У розіграші Кубка УРСР команда вийшла переможцем. Вона провела 5 матчів, отримавши перемогу з відношенням м'ячів 17:0, вигравши як півфінальний, так і фінальний матч з рахунком 4:0. У ході розіграшу Кубка УРСР команда «Колгоспник» одержала перемогу над вищевказаною командою «Машинобудівник», над однією із сильніших команд республіки «Торпедо» (Кіровоград) та над командою «Машинобудівник» (Запоріжжя), яка зайняла друге місце в спартакіаді України.

Крім цього, команда успішно провела ряд товариських зустрічей з командами класу «А» та «Б». Вона виграла у дублюючого складу київського «Динамо» з рахунком 4:2, у майстрів класу «Б» дніпропетровської команди «Металурга» з рахунком 2:1, у команди класу «Б» міста Ступіно з рахунком 3:1 і програла при добрій грі основному складу київського «Динамо» і ЦБРА з рахунком 0:1.

Тепер команда «Колгоспник» стала кращою командою серед всіх команд цього товариства на Україні. Вона користується в республіці великою популярністю, заслужила повагу трудящих Полтави та області.

За одностайної думки тренерів команд класу «А» та «Б», з якими зустрічалась команда, вона за своїм класом успішно може виступати серед команд класу «Б».

Команда має свою власну спортивну базу. Стадіон має більше 6 тисяч місць для сидіння, а до початку нового спортивного сезону буде мати 16 тисяч місць. Середня виручка за кожну гру складає більше 20 тисяч рублів, а при іграх на першість республіки, при розіграші Кубка та товариських зустрічах з командами класу «А» і «Б» – до 45 тисяч. Після закінчення будівництва трибун виручка буде доведена до 80100 тисяч рублів за гру.

Всі гравці грають з великою наснагою, в товаристві поводять себе старанно. Середній вік гравців не перевищує 23х років.

Обком КП України та облвиконком проявляють велику турботу про команду. Гравцям­холостякам надані гарні гуртожитки, а тим, хто має сім'ї, надані квартири.

На основі вищенаведеного, обком КПУ і виконком Обласної ради депутатів трудящих просить Вашого сприяння в тому, щоб включити полтавську команду «Колгоспник» до числа команд класу «Б» на 1957 рік.

Секретар обкому КПУ М. Рожанчук.

Голова виконкому Обласної ради депутатів трудящих А. Черченко.

 

 

«Колгоспник»-1956:

воротарі: Степан Котора, Михайло Авербух;

захисники: Юрій Нікітін, Анатолій Хижняк, Степан Горват;

півзахисники: Аладар (Алік) Пельчарський, Борис Шалито, Андрій Андрєєв, Олександр Муравйов, Микола Телінгер;

нападники: Олександр Матюхін, Євген Іванов, Володимир Казанкін, Анатолій Хоростецький, Сергій Кондор, Михайло Вульфович, Михайло Презнанський;

Тренер: Анатолій Зубрицький.

 

Колгоспник (Полтава) 1955

Перший склад команди "Колгоспник" (Полтава). 1955 рік

У першій половині 50-х років у Полтаві та області на провідні футбольні позиції виходить «Локомотив». Залізничники у цей час неодноразово вигравали чемпіонат та Кубок Полтавщини. Відзначилися вони і на республіканській арені. Так, у 1952 та 1954 роках «Локомотив» був фіналістом першості України серед КФК (правда, у фіналах особливих дивідентів команда не здобула, посівши, відповідно, восьме та п'яте місця), а в 1953 році полтавці дійшли до фіналу Кубка України, де поступилися кіровоградському «Торпедо» (теперішній «Зірці») – 1:3. Це були величезні успіхи для Полтави. Ще ніколи до того полтавські команди не досягали подібних вершин. Однак й уболівальникам, і партійним керівникам міста та області хотілося чогось більшого. А саме – такої команди, яка б змогла брати участь у чемпіонаті СРСР, себто, висловлюючись сучасною термінологією, мати професійний клуб (команду майстрів). Таке бажання все більше посилювалося ще й тому, що кожного року українські команди всіма правдами і неправдами набували статусу команди майстрів і доволі успішно виступали в союзній першості. Чим гірше була Полтава від інших міст?

Звичайно, такою командою, яка б виступала у першісті Союзу, міг стати «Локомотив». Однак, залізничники, по суті, були заводською командою, яка представляла виключно ПТРЗ та існувала переважно за його рахунок. Та й товариство «Локомотив» у Союзі не було на провідних ролях, обмежуючи себе розіграшами першості тієї чи іншої залізниці. Куди вагомішими в місті були товариства «Спартак», «Динамо», «Авангард» та навіть «Більшовик» чи «Харчовик». Важливий фактор – спортивна база. Стадіон «Локомотив» міг вмістити, як, до речі, і нині, у 35 тисяч уболівальників (хоча на деякі матчі сюди приходило і по 1520 тисяч). Головний стадіон міста – «Урожай» (нині це «Ворскла») був відкритий 2 травня 1951 року (хоча на цьому місті й до війни був маленький стадіончик) на кошти спорттовариства «Урожай». Що цікаво: однойменна команда – власниця стадіону – навіть не брала участі у першості області, а в міських змаганнях пасла задніх. До того ж, «Локомотив» хоча й користувався увагою уболівальників (це й не дивно, адже тут виступали практично всі кращі гравці міста), однак особливою прихильністю з боку міських чиновників не міг похвалитися.

На той час уже існувало добровільне сільське спортивне товариство «Колгоспник», яке утворилося згідно з Постановою Ради Міністрів СРСР від 19 липня 1950 року, Постановою Ради Міністрів України від 19 серпня 1950 року та виконкому обласної ради депутатів трудящих та бюро обкому КПУ від 26 серпня 1950 року. В них йшлося про об'єднання всіх колгоспних колективів в єдине спортивне товариство «Колгоспник».

Восени 1954 року містом поповзли чутки про формування в Полтаві нової команди на базі ДСТ «Колгоспник». Ініціаторами її створення були тодішній перший секретар обкому КПУ Михайло Стахурський та голова обласного комітету з фізичної культури та спорту Олександр Кобушко (в довоєнні та післявоєнні роки він виступав за полтавські команди «Динамо» та «Спартак»). І справді, чутки виявилися небезпідставними.

21 грудня 1954 року Рада Міністрів УРСР, Центральний Комітет КПУ видали Постанову про часткову зміну Постанови № 2561 від 19 серпня 1950 року. Згідно з нею, в кожній області повинні бути створені облради ДСТ «Колгоспник» (раніше всі колективи підпорядковувалися місцевим комітетам та Укрраді ДСТ). Таким чином в обласному центрі було створено футбольну команду «Колгоспник». За рішенням партійних органів майбутня команда повинна була мати в своїх рядах уже відомих футболістів. Кобушко в пошуках гравців об'їздив мало не весь СРСР. Усіх запрошених футболістів ретельно переглядало обласне партійне керівництво. Тільки за його згоди той чи інший футболіст міг залишитися в новій команді.

Пізньої осені 1954 року новостворена команда почала тренуватися під керівництвом московського тренера Боголюбова, а потім Жигана. На той час до складу «Колгоспника» входили: Матюхін, Лакатоши, Пельчарський, Горват, Шалито, Волков, Іванов та інші. З полтавців були тільки Оскома та Станіслав Басюк. Взагалі, селекційна політика керівництва «Колгоспника» була спрямована на запрошення футболістів із Москви та Закарпаття. Першим тренером в сезоні став добре відомий полтавцям Костянтин Скрипченко – в недалекому минулому воротар донецького «Шахтаря» та київського «Динамо». Саме з його ім'ям пов'язані всі вищезгадані перемоги «Локомотива», який він тоді очолював. Начальником команди став Олександр Кобушко. Називаючи всіх причетних до заснування команди, не можна не згадати і Петра Безносенка, на той час заступника голови Укрради ДСТ «Колгоспник». Завдяки йому на початку 1955 року до Полтави приїхав Анатолій Зубрицький, який продовжив разом зі Скрипченком «ліпити» з приїжджих гравців КОМАНДУ. Недарма Безносенка називають «хрещеним батьком» «Колгоспника». Для становлення і утвердження команди він зробив чимало.

На початку 1955 року нарешті була юридично оформлена облрада ДСТ «Колгоспник». 5 січня розпорядженням № 4 виконавчий комітет Полтавської обласної ради депутатів трудящих утворив обласну раду добровільного сільського спортивного товариства «Колгоспник». Підписав цей документ заступник голови виконкому Снігуренко. Це розпорядження, по суті, і є днем народження «Колгоспника».

Виконавчий комітет Полтавської обласної Ради депутатів трудящих

Про створення добровільного спортивного товариства «Колгоспник»

Розпорядження № 4 від 5 січня 1955 р.

Протокольна група

До розпорядження виконкому облради депутатів трудящих № 4р.

Рішення надіслано всім РВК (36), обласним комітетам по справам фізкультури

На виконання Постанови ради Міністрів Української РСР і Центрального комітету КП України від 21 грудня 1954 р. «Про часткову зміну постанови ради Міністрів УРСР і Центрального комітету КП України від 19 серпня 1950 року № 2561 «Про створення добровільного сільського спортивного товариства «Колгоспник», виконавчий комітет обласної ради депутатів трудящих доводе до відома обласного комітету по справам фізкультури і виконкомів районних рад депутатів трудящих, що Рада Міністрів УРСР і ЦК КП України вищезгаданою постановою внесла часткові зміни в постанові Ради Міністрів УРСР і ЦК КП України від 19 серпня 1950 року № 2561 (Постанова виконкому обласної Ради депутатів трудящих і бюро обкому КП України) і виклала п.7 у такій редакції:

Встановила, що юридичними членами добровільного сільського спортивного товариства «Колгоспник» приймаються колгоспи на підставі постанови загальних зборів колгоспників, а також сільські споживчі товариства – на підставі загальних зборів пайовиків сільського споживчого товариства з внесенням відповідних вступних і членських внесків.

Встановила розмір вступних внесків для юридичних членів товариства «Колгоспник» – 50 крб.

Розмір членських внесків юридичних членів встановити в таких розмірах:

а) для колгоспів – членів товариства «Колгоспник»:

150 крб. на рік при річному доході в колгоспі до 100 тисяч крб.

700 крб. на рік при річному доході в колгоспі до 500 тисяч крб.

800 крб. на рік при річному доході в колгоспі до 700 тисяч крб.

1000 крб. на рік при річному доході в колгоспі до 1 мільйона крб.

1500 крб. на рік при річному доході в колгоспі понад 1 мільйон крб.

б) для сільських споживчих товариств – членів товариства «Колгоспник» 500 крб. на рік.

Юридичні члени товариства «Колгоспник» сплачують членські внески двічі на рік – у березні та жовтні.

Для індивідуальних членів товариства «Колгоспник» вступний внесок встановити в розмірі 1 крб. і членський внесок в розмірі 3 крб. на рік, який складається членами товариства одноразово.

Заступник голови виконкому обласної ради депутатів трудящих Снігуренко.

У березні комітет з фізичної культури та спорту включив «Колгоспник» до числа учасників чемпіонату України серед КФК. Полтавці потрапили до 1 зони, де разом із ними виступали такі відомі команди, як «Машинобудівник» (Київ) – одна з найтитулованіших команд республіки, чемпіон та володар Кубка України 1954 року, а також команди Хмельницького, Чернігова, Одеси, Житомира та Рівного. Зпоміж усіх 6 зон полтавці потрапили до однієї з найсильніших.

 

Сезон 1955 року в аматорській лізі розпочався доволі пізно – 2 травня. Тому полтавцям усю весну доводилося проводити товариські матчі та брати участь в одноденних бліцтурнірах. І ось нарешті 2 травня 1955 року – перший офіційний матч. Того дня на полтавському стадіоні «Урожай» «Колгоспник» приймав команду «Шахтар» (Одеса).

Перший млинець виявився глевким. Чи то завадило велике бажання зіграти якнайкраще, чи то забракло досвіду, але як би там не було – першу гру полтавці програли з рахунком 0:2, пропустивши в кожному таймі по м'ячу. Однак глядачам, які зібралися того святкового вечора, нова команда сподобалася. Наступний матч «Колгоспник» провів 8 травня в Хмельницькому і знову програв – 1:2 (на жаль, і досі не відомий автор першого офіційного гола команди) місцевому «Динамо». Тільки в наступному матчі, 15 травня, полтавці вперше святкували перемогу, здолавши вінницький «Труд» – 2:0. Відчувши смак перемоги, «Колгоспник» видав після цього чудову п'ятиматчеву переможну серію. 25 травня «Колгоспник» виграв свій перший трофей – Кубок Полтави, здолавши у фіналі своїх головних конкурентів – «Локомотив» з рахунком 2:1, причому перемогли тільки в додатковий час.

На початку червня «Колгоспник», як володар Кубка Полтави взяв участь у розіграші Кубка України. Подолавши два кола, полтавці спіткнулися в чвертьфіналі, поступившись торпедівцям Сум – 0:2. Однак можна вважати, що перша спроба виявилася вдалою, адже «Колгоспник» увійшов до 8 кращих кубкових команд республіки.

Непогано полтавці завершили й перше коло першості, перегравши в останньому матчі вдома лідера зони – «Машинобудівник» (Київ) – 3:1 (до речі, кияни програли тільки один раз у зональному турнірі, і саме полтавцям). «Колгоспник» із 10 очками посів 3 місце.

Примноженням перемог стала й участь у розіграші Кубка ДССТ «Колгоспник». На фінальних змаганнях, які, до речі, проходили в Полтаві у липні, господарі не програли жодного матчу, звівши одну зустріч унічию. Таким чином, ця перемога автоматично, незважаючи на виступ у зональній першості України, вивела «Колгоспник» у фінал. Хоча й без цього полтавці мали непогані шанси посісти перше місце в зоні, про що свідчив матч із киянами у першому колі. Однак друге коло «Колгоспник» провів значно гірше за перше. Можливо через те, що фінальна перепустка була вже в кишені, а можливо й тому, що суперники почали ставитися уважніше до команди, що набирала ходи.

 

Фінал першості України пройшов у Києві з 16 по 29 жовтня. До нього потрапили справді всі найсильніші команди республіки. Для уболівальників «Колгоспника» фінальний турнір приніс лише розчарування. Зігравши тільки двічі внічию зі знайомим «Машинобудівником» (Київ) та кіровоградським «Торпедо», команда в підсумку посіла останнє 8 місце. Однак, якщо зважити на всі здобутки року, можна вважати, що дебютний сезон полтавцям цілком вдався. Не кожній команді в перший же рік свого існування вдавалося виграти Кубок міста, стати кращою командою республіки свого товариства та потрапити до фіналу кращих аматорських команд України. «Колгоспнику» це вдалося!

 

«Колгоспник»– 1955:

воротарі: Станіслав Басюк, Степан Котора, Володимир Лізенко;

захисники: Юрій Нікітін, Степан Горват, Андрій Виборнов, Анатолій Хижняк, В. Михайловський;

півзахисники: Борис Шалито, Михайло Презнанський, Петро Бойко, Олександр Муравйов, Аладар (Алік) Пельчарський, Андрій Андрєєв;

нападники: Євген Іванов, Олександр Матюхін, Ігор Єнкал, Іван Прасол, Віктор Руських, Сергій Кондор;

тренери: Анатолій Зубрицький (Костянтин Скрипченко – до березня).

 Ворскла (Полтава)  2015

 

 

Ворскла (Полтава) 2014

 

Ворскла (Полтава)  2013

 

Ворскла (Полтава) 2012

 

Ворскла (Полтава) 2011

 

 

Ворскла (Полтава) 2010

 

 

Ворскла (Полтава) 2009

 

 

Ворскла (Полтава)  1999

 

 

Ворскла (Полтава) 1988

Самый удачный сезон команды в чемпионатах СССР. "Ворскла" имела все шансы победить в шестой зоне второй лиги и поспорить за переход в первую. Но в планы полтавчан вмешались субъективные причины. Так вышло, что к в финальную пульку попала "Буковина", а "Ворскла" поехала отдыхать в экзотическую Мавританию. Однако и серебряным наградам полтавские болельщики были очень рад.
"Ворскла"-1988:
Вратари: Олег Моргун - 41, Олег Юрковець - 10.
Защитники: Сергей Лукаш - 49 (1), Сергей Ходырев - 47 (1), Игорь Китайко - 45 (4), Юрий Дейнеко - 42, Олег Кривенко - 20 (1), Андрей Дилай - 18, Андрей Северин - 9.
Полузащитники: Владимир Прокопиненко - 49 (3), Игорь Юданов - 45, Иван Иванченко - 44(6), Валерий Богданець - 42(2), Петр Ротань - 36(6), Василий Чура - 20(5), Сергей Васильев - 10, Владимир Хоменко - 9, Олег Овчинников - 4.
Нападающие: Иван Шарий ? 45(20), Игорь Кислов - 43(11), Юрий Резник - 43(10), Владислав Васильченко - 20, Александр Волошко - 4.
Тренер: Виктор Пожечевский.

Ворскла (Полтава, Украина)  2002

 

Ворскла (Полтава) 2007

 

 

Ворскла (Полтава) 2008

 

 

Ворскла (Полтава)  2004

 

 

Ворскла (Полтава) 1994

 

 

Ворскла (Полтава)  1990

Этот сезон "Ворскла" играла в так называемой "буферной" зоне второй лиги. Федерация футбола СССР решила создать три промежуточных группы, где из каждой выходили две команды в первую лигу. Таким образом ликвидировались переходные матчи, где, не секрет, часто борьба решалась не на футбольном поле, а за его пределами.
Полтавчане, которые впервые за много лет сменили главного тренера (Виктор Пожечевский стал президентом ФК"Ворскла", а команда юридически превратилась в профессиональный клуб). Новым наставником стал Геннадий Лисенчук. Однако сам переход на профессиональные рельсы не означал повышения результатов. Команда выступала неровно. Поэтому и итоговое 12 место можно считать нормальным результатом.
"Ворскла" - 1990:
Вратари: Олег Моргун - 28, Валерий Воробьев - 20
Защитники: Юрий Дейнеко - 40 (1), Сергей Лукаш - 40 (2), Сергей Соловей - 40 (5), Сергей Ходырев - 34, Олег Кривенко - 32 (1), Игорь Китайко - 26 (1), Виктор Камарзаев - 16, Виталий Бондарь - 13, Виктор Супруненко - 4
Полузащитники: Владимир Прокопиненко - 39 (5), Андрей Марченко - 34 (1), Андрей Матюха - 28 (2), Игорь Лукъянчук - 18, Александр Лисковец - 15, Николай Колесов - 11 (2), Валерий Богданец - 10 (1), Игорь Юданов - 7 (1), Игорь Крамаренко - 1, Владимир Михайлюк - 1
Нападающие: Владислав Нежило - 37 (4), Игорь Власенко - 28 (2), Александр Волошко - 26 (2) Игорь Кислов - 18 (7), Иван Шарий - 15 (9), Александр Довгалец - 13, Константин Зосименко - 1, Сергей Титовець - 1
1 мяч в собственные ворота забил Мусихин ("Искра", Смоленск)
Тренеры: Виктор Пожечевский (до 23 июля - Геннадий Лисенчук) 
"Ворскла" в Кубке СССР:
14.04 "Ворскла" - "Нива" (Винница) ? 0:0 (пен ? 4:1)
2.05 "Зенит" (Санкт-Петербург) - "Ворскла" ? 1:0
Итог: 2 матчи +0=1-1, 0:1.

Ворскла (Полтава)  1987

 

Полтавчане снова в лиге мастеров. С возвращением команды во второй дивизион Полтава переживает настоящий футбольный бум. И "Ворскла" оправдала ожидание болельщиков, которые на долгие Годы были лишены настоящего футбола. Хотя 9-е дебютное место не совсем отвечало потенциалу команды, это подтвердил следующий 1988 Год.
"Ворскла" - 1987:
Вратари: Олег Моргун - 27, Виталий Толмачев - 14, Алексей Швойницкий - 11, Иван Фельде - 4
Защитники: Сергей Лукаш - 51, Игорь Китайко - 50 (2), Сергей Ходирев - 45, Александр Рябоконь - 44 (1), Олег Кривенко - 27 (1), Юрий Мармач - 26, Александр Кострицкий -15
Полузащитники: Иван Иванченко - 52 (11), Игорь Юданов - 47, Петр Ротань - 46 (1), Владимир Прокопиненко - 43 (3), Александр Лисковец - 11 (1), Сергей Соловей - 7 (1), Сергей Сергейко - 2
Нападающие: Иван Шарий - 49 (22), Олег Рудько - 43 (11), Юрий Резник - 41 (15), Владислав Васильченко - 32 (1), Георгий Колядюк - 15 (2), Александр Дегтярь - 15 (1), Владислав Нежило - 4 (1)
Тренер: Виктор Пожечевский.

Ворскла (Полтава)  1982

 

Как говорят, сколько ниточке не виться, все равно конец будет. Так произошло и с "Колосом". Сколько раз команде удавалось выкручиваться и оставаться в лиге мастеров, но в этом сезоне сделать тоже самое не удалось. Команда фактически перестала существовать еще в начале 1982 года. Оставили коллектив Дяченко, Москалец, Лисенчук, Попович, а Мармач перешел в местный "Автомобилист", где стал играющим тренером. "Колос" утратил былой авторитет.
Поэтому и не случайно, что состав команды скорее напоминал сборную школьников, чем команду мастеров.
В первых 13 матчах "Колос" не мог выиграть. Лишь с приходом к руководству Геннадия Путивского наладилась игра команды. Однако было много потеряно на старте, - отставание так и не удалось наверстать.
Утратив место в лиге мастеров, перестал существовать и сам "Колос", который возродился лишь в 1984 году - уже как "Ворскла".
"Колос"-1982
Вратари: Анатолий Снегарев - 40, Андрей Шуренков - 6.
Защитники: Петр Бахуринский - 46, Алексей Литвиненко - 41, Владимир Ручка - 46 (6), Владимир Мигаленюк - 31, Андрей Северин - 18, Александр Янович - 9 (1), Валерий Нестеренко - 9, Валерий Самофалов - 12 (1), Григорий Чернявский - 3.
Полузащитники: Олег Вакульчук - 46 (2), Владимир Прокопиненко - 40 (4), Вячеслав Кираль - 30 (1), Александр Литвиненко - 45, Владимир Сюсько - 24 (1), Владимир Тюков - 31 (1), Иван Дошкарь - 16, Анатолий Полатикин - 13, Семин - 10, Армен Мангасарян -11, Петр Ротань - 4, И. Крутько - 1.
Нападающие: Михаил Тимошенко - 31 (3), Иван Алмаший - 25 (1), Валерий Хрусталь - 12, Юрий Стежка - 4, Павел Смаглюк - 8, Владимир Войтенко - 7, В.Воронин - 7, Ручинский - 4, Юрий Ищенко - 1.
Тренеры: Геннадий Путивский (до мая - Владимир Аксенов).

Ворскла (Полтава)  1976

 

Сезон "Колос" начал не лучшим образом. Победы давались команде с большим трудом. Как следствие, в конце апреля был уволен с поста главного тренера Анатолий Витков. На его место пришел тоже бывший игрок команды Василий Сальков. С его приходом "Колос" находился даже в десятке лучших, но, провалив концовку чемпионата, полтавчане оказались на итоговом 16 месте.
"Колос"-1976:
Вратари: Александр Сиденко, Анатолий Дяченко
Защитники: Владимир Диденко, Юрий Мармач, Александр Карпман, Борис Карпенко.
Полузащитники: Юрий Москалец, Сергей Волошин, Иван Иванченко, Сергей Диев, Виктор Чепижный, Владимир Сингаевский, Григорий Трирог
Нападающие: Виталий Дмитренко, Анатолий Кулиш, Владимир Войтенко, Виктор Неудачин, Василий Катренко, Сергей Шевченко, Юрий Клыков, Виктор Климчук
Тренер: Василий Сальков (к маю - Анатолий Витков).
Голы забили: Кулиш - 9, Москалец - 7, Войтенко - 6, Иванченко - 6, Чепижный - 5, Катренко - 2, Мармач - 1, Неудачин - 1, Диденко ? 1.

"Колос" в Кубке Украины:
14 07 "Металлист" (Харьков) - "Колос" ? 4:1 (основное время ? 1:1, доп. время ? 3:0).

Ворскла (Полтава)  1975

 

Состав зоны того года сократился до 17 команд. Кроме этого, один из них представлял Молдову. В очередной раз новый сезон полтавчане начали с новым наставником. Носов возвратился в родной Донецк. На смену ему пришел Анатолий Витков. Что интересно, впервые у руля команды стал тренер из Полтавы, и вдобавок бывший игрок местной команды майстеров.
Состав "Колоса"-75 был одним из наиболее молодых в лиге (средний возраст немного больше 20 лет). Сезон мало чем отличался от других. Единственное, чем запомнился 1975 год, так это игрой Ивана Шария. Неслучайно, уже со следующего сезона Иван будет защищать цвета киевского "Динамо".
"Колос"-1975:
Вратари: Александр Сиденко, Анатолий Дяченко.
Защитники: Юрий Мармач, Борис Карпенко, Александр Карпман, Александр Приставка, Владимир Диденко, Дмитрий Горбачов, Василий Шапошник.
Полузащитники: Юрий Москалец, Юрий Найденов, Василий Волков, Иван Иванченко, Сергей Шевченко, Сергей Волошин.
Нападающие: Владимир Войтенко, Иван Шарий, Виталий Дмитренко, Анатолий Кулиш, Виктор Климчук, Ренат Гатин, Юрий Клыков
Тренер: Анатолий Витков
Голы забили: Войтенко - 14, Шарий -11, Иванченко - 6, Москалец - 5, Дмитренко - 2, Диденко - 1, Мармач ? 1. Один мяч в собственные ворота забил игрок "Судостроителя".
"Колос" в Кубке Украины:
10 06 "Колос" - "Динамо" (Хмельницкий) - 2 1 (Иванченко, Климчук)
25 06 "Динамо" (Хмельницкий) - "Колос" - 3 1 (Диденко)

Ворскла (Полтава)  1972

 

"Строитель" относительно неплохо провел сезон, но кадровые потери, прежде всего, ?похищение? (а другого слова здесь и не придумать) Виталия Старухина донецким "Шахтером", привело к итоговому 11 месту.
"Строитель"-1972:
Вратари: Антон Восторов, Александр Сиденко
Защитники: Владимир Диденко, Геннадий Колцун, Алексей Минин, Евгений Назарук, Василий Романюк, Владимир Якубик, Анатолий Аношин
Полузащитники: Виталий Бардешин, Марьян Гуминилович, Юрий Москалец, Владимир Колодий, Александр Колесник, Юрий Мазур. Нападающие: Виталий Старухин, Михаил Мединский, Юрий Найденов, Михаил Штулер, Юрий Резник, Ираклий Петров.
Тренер: Александр Алпатов (до 27 липня - Юрий Войнов).
Голы забили: Штулер - 9, Бардешин - 7, Москалец - 6, Найденов - 6, Колодий - 5, Старухин - 4, Мединский - 2, Диденко -2, Колесник - 2, Гуминилович -1.

"Строитель" в Кубке Украины:
4.11. "Строитель" - "Химик" (Северодонецк) - 1:0 (Колодий).
8.11. "Строитель" - "Металлург" (Запорожье) - 2:0 (Гуминилович, Колесник).
12.11. "Автомобилист" (Житомир) - "Строитель" - 1:0.
Итог: 3 матча: +2=0-1, 3:1.

Ворскла (Полтава)  1970

 

Очередной и последний сезон во 2 группе класса "А" стал наиболее необычным. Но причина неудач в сезоне 1970 года находилась вне пределов футбольного поля. На тренировочном сборе в Крыму, игроки команды попали в аварию. Именно из-за этой неприятности многим игрокам пришлось пролежать на больничной койке дольше, чем тренироваться под теплым крымским солнышком. Кроме посторонних, независимых от команды обстоятельств, вмешались и обычные кадровые проблемы. Ушли из команды те футболисты, которые, по сути, составляли основу "Строителя" последние два сезона: Примак, Несмиян, Шишков, Котов. Вместе с этим в очередной раз команду пополнили молодые способные игроки: Гуминилович, Устименко, Васин (через несколько лет он вместе со Старухиным составит мощный атакующий тандем в донецком ?Шахтере?). 
Начал сезон "Строитель" двумя поражениями в Черновцах и Ивано-Франковске. Но потом довольно неожиданно полтавчане победили во Львове местных армейцев ? 1:0, а дома одолели крепкий "Судостроитель" ? 2:1. Как и в минувшем сезоне, полтавчане довольно мало забивали. Лидеры команды Кесло и Васин в первом круге на двоих забили лишь 2 мяча.
Первый круг "Строитель" завершил на 16 месте, имея в активе 19 очков. Второй круг полтавчане начали с новым главным тренером. На смену Алпатову пришел бывший игрок киевского "Динамо" Юрий Войнов. Именно с приходом Войнова игра команды изменилась, она стала агрессивной и более результативной. Об этом свидетельствуют победы с крупным счетом над СКА (Львов) ? 4:0, "Балтикой" ? 4:0. Вообще, за то время, что у руля команды находился Войнов, полтавчане забили 20 мячей в 18 матчах. Однако поднять команду выше уже не удалось.
"Строитель" - 1970:
Вратари: Леонид Клюев, Владимир Устименко, Владимир Козлов, Анатолий Дяченко.
Защитники: Владимир Якубик, Виктор Носов, Анатолий Малютчик, Анатолий Максименко, Николай Савенков, Анатолий Витков, Григорий Чернявский.
Полузащитники: Виталий Бардешин, Евгений Назарук, Василий Сальков, Юрий Лутновский, Евгений Ходченков
Нападающие: Богдан Кесло, Александр Васин, Виктор Варчик, Марьян Гуминилович, Михаил Даниляк, Юрий Москалец, Юрий Мармач, Александр Гавриш.
Тренер: Юрий Войнов (до 5 08 Александр Алпатов)
Голы забили: Кесло -7, Васин - 5, Гуминилович - 4, Бардешин - 3, Сальков - 2, Варчик - 2, Москалец - 2, Даниляк - 2, Максименко - 2, Лутновский - 1, Назарук - 1, Носов ? 1. Один мяч в собственные ворота забил игрок гродненского "Немана".
"Строитель" в Кубке СССР
5.04 "Металлург" (Запорожье) - "Строитель" ? 1:0.

Ворскла (Полтава)  1971

 

В этом сезоне в футбольном хозяйстве Советского Союза состоялась большая реорганизация, которая зацепила и нашу команду. Прежде всего, дивизионы стали называться высшая лига, первая лига и вторая лига, вместо класса "А" и класса "Б". Значительных изменений претерпел второй дивизион -вторая группа класса "А". Вместо 6 зон, которые существовали в 1970 году сделали одну лигу, куда попали лучшие команды. Все остальные клубы по территориальному принципу были распределены по зонам второй лиги. Полтавский "Строитель" в сезоне 1970 года занял 13 место, поэтому рассчитывать на то, что команду оставят в турнире первой лиги было трудно. Полтавчане включились в борьбу в знакомом турнире украинских команд, но уже под новой вывеской.
Юрию Войнову удалось сохранить прошлогодний состав. Больше того - даже пополнить его несколькими интересными игроками. Так, полтавские селекционеры нашли в Беларуси молодого, к тому времени никому не известного Виталия Старухина. Именно он за короткое время прошел путь от дебютанта до лидера команды. 15 забитых голов за сезон говорят сами за себя. Кроме Старухина быстро адаптировался в команде и еще один дебютант - Владимир Колодий. Кроме них пришли в "Строитель" и уже опытные игроки Антон Востров, Юрий Найденов, Владимир Осадчук. И вдобавок исправно работала и детско-юношеская школа при главной команде. В этом году, впервые на поле в составе "Строителя" появился Юрий Резник. Одним словом, Войнов создал довольно интересный коллектив, которому, правда, нужно было время, чтобы сыграться.
По печальной традиции сезон полтавчане начали не с победы. В первом матче во второй лиге "Строитель" сыграл вничью дома с кировоградской "Звездой" ? 1:1. Первый гол уже на 3 минуте матча забил Александр Васин, но удержать победу нашим так и не удалось. В следующем матче, с спартаковцами из Сум, тоже ничья ? 0:0. Вообще в первых 5 матчах, которые прошли в Полтаве, "Строитель" был в состоянии лишь на две победы. А потом начались поражения. После победы над "Кривбассом" ? 2:1, полтавчане больше месяца на знали радости побед. Фактически первый круг "Строитель" завалил. И вдобавок селекционеры из других клубов, главным образом из донецкого "Шахтера" начали пристально присматриваться к некоторым игрокам команды. Результатом их ?работы? стал переход в Донецк Александра Васина, что стало первой ласточкой в "похищении" футбольных талантов, из Полтавы.
Однако, несмотря на существенную потерю, во втором круге "Строитель" сыграл значительно лучше, а главное - стабильнее, что наконец вылилось в итоговое 8 место.
Восьмая строка в таблице, оставалась на долгие годы лучшим результатом.
"Строитель" - 1971:
Вратари: Антон Востров, Александр Сиденко, Владимир Устименко, Анатолий Дяченко.
Защитники: Владимир Якубик, Владимир Щерба, Виктор Носов, Евгений Назарук, Геннадий Колцун, Василий Романюк, Владимир Осадчук, Анатолий Максименко
Полузащитники: Виталий Бардешин, Юрий Москалец, Владимир Колодий, Марьян Гуминилович, Юрий Лутновский, Михаил Даниляк, Владимир Демушкин
Нападающие: Виталий Старухин, Михаил Мединский, Александр Васин, Юрий Найденов, Богдан Кесло, Ираклий Петров, Александр Логачев, Юрий Резник, Мигель Штец
Тренер: Юрий Войнов
Голы забили: Старухин - 15, Колодий - 9, Бардешин - 7, Москалец - 6, Васин -5, Гуминилович - 4, Даниляк - 2, Мединский - 2, Найденов - 2, Кесло ? 1 (1 мяч в собственные ворота забил Петров ("Верховина"))

Ворскла (Полтава, Украина)

Основан  5 января 1955 год.

http://www.vorskla.com.ua  

http://program.fcvorskla.com.ua 

http://www.fcvorskla.com.ua/

 

1955  1956  1957  1958  1959  1960  1961  1962  1963  1964  1965  1966  1967  1968  1969  1970  1971  1972  1973  1974  1975  1976  1977  1978  1979  1980  1981  1982  1983  1984  1985  1986  1987  1988  1989  1990  1991  1992  1993  1994  1995  1996  1997  1998  1999  2000  2001  2002  2003  2004  2005  2006  2007  2008 2009  2010  2011  2012  2013  2014  2015

 

Национальные титулы

Чемпионат Украины

Бронзовый призёр : 1996/97

Первая лига Украины

Чемпион : 1995/96

Кубок Украины

Обладатель ): 2008/09

Суперкубок Украины

Финалист : 2009

Кубок УССР

Обладатель : 1956

 

1955—1965 — «Колхозник»

1965—1968 — «Колос»

1968—1969 — «Сельстрой»

1969—1973 — «Строитель»

1973—1982 — «Колос»

1984—2003 — «Ворскла»

2003—2005 — «Ворскла-Нефтегаз»

с 2005 — «Ворскла»

 

1955—1967

В середине 1950-х годов в Полтаве по инициативе первого секретаря обкома Компартии Украины Михаила Стахурского была создана футбольная команда, которая защищала цвета ДСО «Колхозник». Первый матч в рамках первенства Украины среди коллективов физкультуры «Колхозника» состоялся 2 мая 1955 года в Полтаве на стадионе «Урожай». Соперником стал одесский «Шахтёр». Матч закончился со счетом 0:2, а уже в следующем году «Колхозник» выигрывает свой первый трофей — Кубок УССР. В 1957 году полтавчане обретают статус команды мастеров и получают право выступать в классе «Б» союзного чемпионата, где провели 11 сезонов. В 1965 году команда поменяла название и стала именоваться «Колос».

1968—1981

В сезоне-68 полтавчане стартовали во второй группе класса «А» под новым названием — «Сельстрой». Но уже в следующем году изменили имя на «Строитель». После реорганизации футбольного хозяйства в СССР в 1971 году полтавчане были вынуждены отправиться во Вторую лигу, где без громких успехов выступали следующие 12 сезонов. В 1982 году «Колос» занял последнее место в украинской зоне второй лиги, и по окончании сезона был расформирован.

1984—1991

В начале 1984 года главная команда области возродилась под новым именем — «Ворскла». Команда начала свой путь наверх вновь из первенства республики среди коллективов физкультуры и за три сезона добралась вновь до второй лиги союзного чемпионата. В 1988 году «Ворскла» финишировала второй — вслед за «Буковиной».

1992—2011

С распадом СССР Украина стала проводить собственный национальный чемпионат. По итогам 1991 года «Ворскла» отправилась в Первую лигу, где провела пять сезонов. Набрав в сезоне 1995/96 года рекордное количество — 103 очка, «Ворскла» заняла первое место и вышла в элиту, где сразу же завоевала «бронзу» и добилась участия в престижных еврокубковых турнирах. По ходу сезона 1996/97 «Ворскла» обыграла на своем поле киевское «Динамо» со счетом 4:3. Этим был установлен один из футбольных рекордов Украины — больше никто не забивал киевлянам 4 гола в одном матче в чемпионатах Украины.[источник не указан 1671 день]

Последние 12 сезонов «Ворскла» проводит в Высшей лиге. Команда трижды за эти годы брала старт в еврокубковой кампании (2 раза — в Кубке УЕФА, 1 — в Интертото).

13 мая 2009 года, обыграв в полуфинале Кубка Украины харьковский «Металлист», «Ворскла» впервые в истории Украины вышла в финал Кубка страны, а также получила право представлять Украину в следующем сезоне розыгрыша Лиги Европы. 31 мая 2009 года «Ворскла» обыгрыла донецкий «Шахтёр» со счётом 1:0 и стала четвёртым обладателем Кубка Украины. В отборочном цикле Лиги Европы «Ворскла» встречалась с лиссабонской «Бенфикой». В первом матче «Ворскла» проиграла 4:0, а дома выиграла со счетом 2:1. По результатам чемпионата Украины по футболу 2010—2011 «Ворскла», заняв 6 место в турнирной таблице, получила право принять участие в Лиге Европы 2011—2012, где пройдя 3 раунда квалификации, получила право играть в групповом этапе Лиги Европы. На этапах квалификации были обыграны североирландский «Гленторан», ирландский «Слайго Роверс», а также один из лучших клубов Румынии бухарестское «Динамо».

Верес (Ровно)  2009

 

Верес (Ровно) 1995

 

Верес (Ровно, Украина)

Основан 1957

 

1995  1996  1997  1998  1999  2000  2001  2002  2003  2004  2005  2006  2007  2008  2009  2010  2011  2012  2013  2014  2015

 

Команда основана в 1957 году под названием "Колхозник". С тех пор несколько раз менялась ее название: "Колхозник" (1956-66рр), "Горынь" (1967-71рр), "Авангард" (1972-1990 гг.) С сезона 1991 года - "Верес". 

2011 - Расформирован
 

Домашние матчи проводил на стадионе "Авангард" (20 000 мест). 
Цвета формы: Сине-белые, запасные полностью белые. 
Достижения: бронзовый призер второй лиги чемпионата СССР - 1981 и 1990 гг 
Финалист Кубка Украинской ССР - 1957 и 1991 
Победитель первой лиги чемпионата Украины - 1992 г. (весна). 
Полуфиналист Кубка Украины - сезон 1993/94 гг 
Больше матчей в составе команды провел Владимир Новак - около 550 игр. 
Лучший бомбардир - Владимир Чирков - 89 мячей. Он же является и рекордсменом по количеству забитых голов в одном сезоне - 25 (1980г.). 
Первая игра: 20.04.1958 г. "Колхозник" - ЛТИ (Ленинград) - 0:0. 
Первый гол: Владимир Тимохин. (1958 г. "Колхозник" - "Динамо" (Таллин) - 2:2). 
Первая победа: 6.05.1958 г. "Колхозник" - "Волга" (Калинин) - 4:2. 
Самая крупная победа: "Авангард" - "Кристалл" (Херсон) - 6:0 (1982). 
Крупнейшие поражения: 7.10.1994 г. "Таврия" (Симферополь) - "Верес" - 7:0, 4.05.1995 г. "Динамо" (Киев) - "Верес" - 7:0. 
Известные тренеры: Виктор Матвиенко, Владимир Трошкин, Роман Покора, Виктор Носов, Михаил Дунец, Михаил Фоменко. 

Среди команд мастеров СССР ровенчане дебютировали в сезоне 1958 года в классе "Б". В своем дебютном чемпионате "Колхозник" занял 14-е место среди 16-ти клубов третьей зоны. Всего в классе "Б" наша команда сыграла 13 сезонов (446 матча, 149 победы, 132 ничьих и 165 поражений, разница мячей - 515-537. Особых успехов за это время футболисты из Ровно не достигали. Лучшим результатом является 7 место, добытое дважды подряд - в сезонах 1968-го и 1969-го годов. 

После реорганизации чемпионата СССР в 1971 году "Горынь", которая через год сменила название на "Авангард", получила право играть в украинской зоне второй лиги, где и выступала до самого распада Союза. В премьерном сезоне команда заняла последнее - 26-е место в таблице. Начиная с конца 70-х годов "Авангард" начал прогрессировать, а в 1981 году, под руководством известных в прошлом игроков киевского "Динамо" Виктора Матвиенко и Владимира Трошкина, в команду впервые пришел серьезный успех - третье место в турнире, и бронзовые медали второй лиги. За девять лет "Авангарда" удалось повторить это достижение. В том памятном для ровенского футболу сезона 1990 года команду возглавлял Роман Покора. Всего в украинской зоне второй лиги команда провела 21 сезон (922 игры, 346 побед, 249 ничьих, 327 поражений, разница мячей - 964-950. 

После обретения Украиной независимости "Верес" попал в первой украинской лиги. Заняв первое место в своей группе в стартовом чемпионате (1992 г.), наша команда уже в следующем сезоне впервые дебютировала в высшей лиге чемпионата Украины. Сезон 1992/93 гг. "Верес" закончил на последнем месте, и спасся от понижения в классе лишь благодаря расширению высшей лиги. Следующий чемпионат (1993/94 гг.) Стал одним из самых запоминающихся в истории команды. Именно тогда "Верес" запомнился всей Украине своими яркими победами над "Днепром" (2:1), "Металлистом" (4:0), "Шахтером" (2:0), проходом по итогам двух матчей киевского "Динамо" в розыгрыше Кубка (0:0 - в Ровно, 1:1 - в Киеве). После первого круга ровенчане занимали почетное 4-е место, но после зимнего перерыва сдали свои позиции, и завершили чемпионат двенадцатым. Тогда же "Верес" достиг наибольшего успеха и в Кубке Украины - дошел до полуфинала, уступив там симферопольской "Таврии" - 0:2, 0:0. К сожалению, это были последние серьезные достижения "Вереса". После яркого подъема на вершину, началось не менее стремительное падение вниз. В сезоне 1994/95 гг ровенчане распрощались с высшей лигой. Недолго (только два сезона) наши футболисты продержались и в лиге первой. Начиная с чемпионата 1997/98 гг, и по сегодняшний день "Верес" с переменным успехом презентует нашу область во второй лиге украинского футбола.